У неділю Німеччина святкувала 25-річчя падіння Берлінського муру. Святкували з розмахом і смаком — цілком можливе суміщення, виявляється. Особливо запам’яталися білі кульки (числом 8 000), прив’язані до спеціальних жердин, розставлених по всій лінії колишнього кордону. Коли над Берліном залунала «Ода до радості» Бетховена, кульки почали по черзі злітати в небо. Така легкість прощання з минулим і чіткий фокус пам’яті дорогого варті. Інакше кажучи, німці нічого не забули і водночас багато чого навчилися.

В той самий день Президент Порошенко зробив такий запис у своєму «Твіттері»: «25 років тому впав Берлінський мур, що стало символом перемоги демократії і об’єднання Німеччини. Вірю, українські землі так само об’єднаються!»

Мур простояв 28 років. Це був проклятий час. Люди тікали від НДР-івського соціалізму як могли. Прикордонники поранили та вбили сотні втікачів, та зрештою це не допомогло. Настав час — мур упав.

Схоже на нас? І так, і ні. Західна Німеччина на момент революції 1989-го була однією з найрозвиненіших, найбільш вільних держав світу, в той час як у Східній панували злидні й репресії. НДР, як і «Новоросія», трималася на багнетах російської армії. Вистачило невтручання тодішнього керівництва Росії-СРСР, аби режим Хоннекера капітулював за лічені дні.

Дві головні умови у нас відсутні. Населення «Новоросії» переважно за окупантів, а Україна в її нинішньому стані навряд чи приваблива економічно.

Економіку навіть в межах одного покоління можна суттєво поліпшити за рахунок справжньої, а не показушної боротьби з корупцією. А щодо окупантів — спадає на думку новий роман російського письменника-постмодерніста Володимира Сорокіна «Теллурія». В ньому зображено не дуже далеке, судячи зі спогадів окремих героїв, майбутнє, в якому теперішньої Російської Федерації немає. Натомість на її місці після двох воєн постали добрих півтора десятки незалежних держав, переважно процвітаючих і демократичних — відбудоване німцями і фінами Біломор’я, республіки Брянська, Новгородська, Уральська, Далекосхідна; Демократична Республіка Теллурія на Алтаї, Рязанське Князівство, Тартарія, Башкирське Царство, а також Московія з царем-деспотом і опричниками, відгороджена від зданого китайцям в оренду Підмосков’я стіною(!). Найбільш екзотичне утворення — СССР, «Сталинская Советская Социалистическая Республика», 126 квадратових кілометрів сибірської землі, викуплені олігархами і перетворені на туристичний курорт для заможних шанувальників тоталітарної екзотики.

Головну заслугу в постанні цього геополітичного карнавалу Сорокін недвозначно приписує Путіну, котрий, виявляється, виконував таємну місію вищих сил з остаточного розвалу Росії — «країни-дракона».

Ті, хто зараз тішиться з нещасть України, не розуміють, наскільки вторгнення Росії в Донбас і Крим робить реалістичною Сорокінську версію майбутнього. Бо в нас воюють навіть не умовні ісламісти проти умовних європеоїдів, як на Північному Кавказі, а російськомовні слов’яни проти російськомовних слов’ян, серед таких само міст, ланів, лісів, як і в Ростовській, Воронезькій, Брянській областях. І — відтворюю ймовірний хід думок все більш чисельних незадоволених громадян Федерації — якщо можна тут, то чому не можна там?

Головне — бути готовими, коли це трапиться. Бути готовими до падіння нашого «муру».