Не думала я, що на 15-му році свого журналістського життя, через 22 роки після появи в моєму проїзному документі першої візи, безлічі відряджень без жодного порушення візової історії й загалом 5 річних і дворічних мульти-«Шенгенів», побачу в своєму паспорті замість нової візи таку позначку.

Власне, в цьому році про позначки в закордонному паспорті думалося найменше. Майдан, Крим, війна, мобілізація... закордонні поїздки відійшли на другий план.

Очевидно, в Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kiew також вирішили, що людям, у чиїй країні йде війна, поїздки в їхню розвинену демократичну державу зайві. Байдуже, журналіст ти чи сепаратист, тримайся від європейської спільноти подалі й не заважай їй висловлювати своє занепокоєння.

Чесно кажучи, отримавши першу в житті відмову (власне, дві відмови — нам обом), та ще й від посольства, яке досі не мало до мене жодних претензій і видало дві річні та одну дворічну мультивізи, я була так вражена, що навіть не знаю тепер, як писати апеляцію.

Власне, а що в ній писати, якщо причина відмови - «Не були надані підтвердження щодо мети та умов запланованого перебування». А вони якраз надані — всі можливі з перелічених у пам'ятці для отримання візи саме журналістом.

Але, очевидно, листів від Національної спілки журналістів України та редакції газети, яка, власне, й відряджає мене в більшість моїх поїздок закордон, тепер вельмишановним консулам замало. Це раніше, коли окремого переліку документів для журналістів не було, і ми подавали просто «все, що можна» - від копії кредитної картки до документів на квартиру, претензій не було.

А тепер, виходить, з'явилися. Що саме змінилося? Та багато чого, звісно. Відбувся Євромайдан. При владі вже не Янукович. Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС. Ця угода фактично набрала чинності. Обрали новий Європарламент. Змінився склад Єврокомісії. В наступному році нам із Європою обіцяють безвізовий режим (тричі ха-ха).

Та я щось ніяк не втну, що саме з цього переліку зробило мене і мого чоловіка, а в даному контексті — передусім співавтора й навіть трохи начальника  - невиїзними.

Так, на жаль, ми й самі зараз не «їздці». Та дуже вже скучили за роботою не лише в межах війни - зумисне виділили три дні, аби таки вирватися й підготувати матеріал про європи. Три дні - мало, звісно, але наплановано на них було чимало.

І одна справа — не їхати, бо не маєш можливості й часу, й зовсім інша — бо тобі просто закрили шлях.

Я ще пам'ятаю те приниження, коли стоячи перед віконцем будь-якого іноземного посольства, кожна українка повинна була доводити зневажливим людям за склом, що вона не повія й не потенційна нелегалка. Навіть уже будучи журналістом, я воліла їздити тільки в ті «шенгенські» відрядження, в яких візу й інші документи за мене оформлювала адміністрація Президента чи інша установа. Аби не принижуватися.

Проте після набуття чинності 2008 року Угодою про спрощення оформлення віз ситуація ніби змінилася.

Але, виходить, дарма ми сумнівалися в тому, що проблема — саме в дипустанові, коли Сергій Сидоренко та інші журналісти писали про кричущі випадки відмов у візах. І дарма завжди всім доводили, що німецьке посольство — зовсім не упереджене, а просто дуже сумлінно ставиться до переліку поданих документів. «Сумлінного переліку» їм, виходить, справді мало...

Як і чесності. Адже ми могли подаватися на візу до посольств Литви чи Польщі, які до українських журналістів ставляться з великою повагою і в багаторазових візах не відмовляють. Та ми найчастіше їздимо в Німеччину і пишемо про неї. Тому й звертаємося по візи саме до німців.

Можливо, до довідок від НСЖУ й редакції треба було додати ще запрошення від DW Deutsche Welle чи Süddeutsche Zeitung? Але ж от біда — на превеликий жаль, у цих чудових медіа я не працюю (вам, до речі, власкор в Україні не потрібен?). А працюю в «Україні молодій», для якої й пишу більшість своїх статей про Німеччину та інші держави ЄС. І моя газета всі потрібні документи на підтвердження моєї там праці надала.

(А може, треба було просто цицьки десь у Кельнському Домі чи Марієнкірхе показувати? У «Фемен», які займалися цим в Нотр-Дамі й перед Міланським собором, проблем із візами ніби ніколи не було.)

Посмотреть перевод