"Кобзарі співають у покинутій козацькій фортеці. Церква розвалена, але вони не хочуть цього бачити."

Головною подією цього року мав стати "Інтерстеллар". І це чудовий фільм, не подумайте, але ключовою прем'єрою осені для мене зараз виглядає "Поводир" Саніна. Я далеко не такий ура-патріот, щоб радо кидатися на кожен знятий в Україні фільм, але чималий ажіотаж, Ірванець-сценарист і заявка на Оскар зробили своє. Я пішов у невеличкий камерний кінозал осіб на 30 - можливо, це одна з причин аншлагу у моєму залі, але контенгент підібрався пречудовий. Всі вікові категорії - сімейні пари, пенсіонери, навіть діти, які прийшли самі, без батьків. Справді приємно.

Про сам фільм - я вже трохи охолов, тому можу писати об'єктивно. Перші хвилин 15 я намагався придивитися до того, що у фільмі не дуже круто - акторська гра, тому подібне. Пишу "тому подібне", бо крім дрібного фальшу акторів-дебютантів помітити недоліки так і не зміг. Оператор і режисер спрацювали просто на вищому рівні, у сценарії відчувається рука досвідчених літераторів - діалоги написані вкрай натурально. Це дійсно професійний фільм. Чи не найпрофесійніший з усіх фільмів, знятих уже в незалежній Україні. 

З яким би скепсисом я не ставився до постійного занурення в минуле у літературі і кіно, тут це було зроблено, окрім того, що професійно, ще й доречно. Історична канва фільму - Голодомор і легка апеляція до розстрілу під Базаром не виглядають ідеологічною некрофілією. Частово тому, що до Голодомору поки що звертався лише "Голод-33", до Базару - взагалі жоден фільм. Частково тому, що вони служать лише підказкою до основних подій. Тому драма вдається. Її тема ще не затерта культурою.

Дуже маловідомий і малообговорюваний факт - страта кобзарів узимку 34 року під Харковом із подальшим затопленням місця страти штучним озером узагалі, на мою думку, є однією із найсильніших сторін сценарію. Взагалі, численні натяки на реальні історичні події додають фільму реалістичності. І саме тому цей фільм, скоріш за все, ніколи не з'явиться у російському прокаті. Фінал же настільки емоційно і сюжетно перегукується з фільмом Миколайчука "Вавилон ХХ", що навіть сноби "українського поетичного кіно", сподіваюся, залишаться задоволені. Хоча символізм присутній, і його чимало, але тут символи не такі нав'язливі, вони не кидаються просто на тебе. Прочитає їх тільки той, хто захоче прочитати.

Більшість драм грають на сильному струсі почуттів і певні моменти, на випадкових поворотах. Санін пішов іншим шляхом. Доля сліпця і його поводиря цілком зрозуміла від початку фільму, тут наростає не драма сюжету, а драма стосунків між персонажами. І, разом із тим, стосунків між ними і їх минулим. Єдиний момент емоційного зриву фільму, після якого він занурюється уже в цілком поетичну елегійність - сцена між криком малого: "Батьку! Я тобі душу приніс!" і вибухом. Тоді накопичений трагізм, який до цього подається головно натяками, виривається назовні. Після цього розумію, що на цей фільм хочеться піти ще раз. Що цей фільм заслуговує номінації на "Оскар".

Поки що для мене "Поводир" - кращий фільм України за увесь час. Я все так само з нетерпінням чекаю виходу на екрани "Братів" і "Толоки", які, очікувано, теж будуть на дуже і дуже високому рівні. Єдине але – після цих картин, які більш-менш заповнять лакуни у кінематографічній історії України, нашому кінопрому, як і самому Саніну варто зупинитися. Історія - це добре, але на ній не можна тупцювати вічно. Тому "Плем'я" Слабошпицького, куди більш артхаузне і не для широкої публіки, теж потрібне. Це фільм, який, можливо, окреслює необхідний подальший шлях драми у нашому кіно. А поки ми ще тільки спинаємось на ноги – підіть у кіно. Поки що – це для нас самих, а не задля комерції.

П.С. На випадок, якщо це прочитають люди з річним прибутком вищим за пристойний. Дуже неприємно була бачити у списку головних медіапартнерів ТАКОГО фільму "Радіо Шансон". Прикро, але меценатство у нас не дуже поширене.