Між іншим, якось непомітно українське суспільство стало ледь не монолітним. Багато другорядних питань не просто відійшло на належний їм задній рівень, але й надовго там закріпло. Що, зрештою, є "дао" а не "де", бо другорядностям там саме місце. Не вдалося розколоти суспільство ні виборам, ні різним вбросам.

Звісно, у цьому погляді я не вважаю розламами суперечки поміж людьми на тему "як подолати противника", тому що противник став спільним і довгим, як перси в еллінів. 

Про таку монолітність можуть лише мріяти росіянці, які, власне, все це і затіяли. І хоч їхній барометр показує зашкалюючу єдність на грунті ненависті до нас, він давно не відображає справжнього тиску. Я можу судити про це, знаходячись тепер по той бік фронту. Я бачу, скільки ненависті всередині Росії одних груп до інших, як вона виплескується з найменшого приводу і зовсім без нього, і можу порівняти таку "єдність" лише з одним - коли банда йде на мокре діло, то кожен її член відкладає свою лють до подільників до кінця операції, байдуже успішного чи провального. 

Росія живе у скляному домі, і кидає камені в чужі дома. Досі ніхто не підняв каменюку і не жбурнув за адресою відправника, але перший такий бросок стане і останнім для скляного дому.