Ми багато розповідаємо, що Україна програла інформаційну війну, що у нас за винятком кількох більш-менш вдалих приватних проектів відсутня пропаганда і контрпропаганда, що наш інформаційний простір абсолютно незахищений, у нас вільно транслюються ворожі серіали, фільми, музика, тв-передачі та виставляється інтернет-контент.

А хто повинен усім цим займатися? Хто, зрештою, має виконувати функцію цензури в воєнний час? Чому висловлюючи справедливе незадоволення станом речей ми так само активно критикуємо спробу створення структури, яка має змінити ситуацію? Не подобається кандидат в очільники, немає стратегії?

Але ж це не привід відмовлятися від ідеї. Треба обговорювати кандидатуру, можемо підключатися до вироблення стратегії (благо, що приватний сектор і сектор громадських організацій має за останні півроку певний досвід і напрацювання). Але не треба, як то у нас люблять говорити дитину з водою вихлюпувати.

Міністерство - не міністерство, а центральний орган, відповідальний за інформаційну політику в Україні потрібен. Так, маємо різні комісії, комітети і тд.

Якщо вони не справляються - треба розганяти або зводити під один дах. Треба реформувати.

Але скоординована інформаційна політика, як засіб боротьби з російським (і не лише) інформаційним впливом, нам потрібна. А значить потрібна і структура, яка її (скоординовану інформаційну політику) впроваджуватиме.