Конституцію читати корисно, і не тільки в перервах між сесіями Верховної Ради. Там можна знайти багато цікавих дрібниць, сутність яких, як правило, вислизає з поля зору пересічного громадянина, а дарма, бо вони часто бувають ключовими.

От наприклад, стаття 8 Конституції проголошує принцип верховенства права. Не закона, а саме права. І зазвичай вважається, що право - це просто такий синонім для слова "закон", і дотримання верховенства права означає, що все повинно бути у чіткій відповідності до законодавства.

Однак тут виникає певне протиріччя. Нам відомі численні випадки, коли люди були неправомірно покарані, але все відбувалось в чіткій відповідності до закону. Найближчим для нас прикладом є ув'язнення Юлії Тимошенко, яке було обставлене як "торжество права". А одним із наймасштабніших прикладів був державний лад гітлерівської Німеччини, де у чіткій відповідності із Нюрнбергськими законами спочатку дискримінували, а потім і почали знищувати "неправильну" частину населення. Хоча Гітлер був лише учнем Сталіна, який використання закону як кістеня довів до практичної досконалості, апогеєм чого стали процеси Вишинського.

І ми упираємось в парадокс. Якщо право - це сукупність законів, тоді Гітлер і Сталін робили все за принципом верховенства права, і їх нема за що осуджувати. Закони такі. Однак Нюрнбергський процес показав зворотнє. Не всякий закон відповідає праву, і не всяким законом можна виправдати свої дії.

А значить, право і закон - це різні речі, хоча й тісно взаємопов'язані.

А є такий французький економіст, Фредерік Бастіа, який жив близько двохсот років тому, і творив в часи хвилі революцій 1848 року. Він вважається одним із "стовпів" ліберальної політекономії, і був провідним опонентом Маркса. Саме він вважається фактичним засновником австрійської економічної школи, як і ряда інших економічних течій, в тому числі і солідаризму (так, саме Бастіа належить теза про те, що капіталісти і працівники можуть досягти взаємовигідного контракту). Відомий він перш за все своїми софізмами - простенькими прикладами, на яких демонстрував дурість марксистських уявлень і сучасних йому соціалістів. Значно менш відома його фундаментальна праця, присвячена сутності закону і, що важливіше, випадкам, коли закон перетворюється на спосіб освячення злочину. Якщо вам цікаво, прочитайте її повністю, вона того варта.

За її допомогою ми розберемось, що таке закон, а що таке право.

Так от, закон - це набір формальних правил, яким регулюється певна сфера людської діяльності. Пишуть (а головне, приймають) закони, як правило, окремі люди, або порівняно малі групи людей, які користуються підтримкою пануючої в державі політичної сили. Іншими словами, закон завжди відбиває точку зору на ту, чи іншу частину суспільства, людей, які знаходяться при владі.

А право представляє собою систему загальних правил поведінки, яким повинні підкорятись всі, і які гарантуються державою. Загальність означає незалежність цих правил від того, хто саме знаходиться на вершині державної системи, і як саме бачить відносини в суспільстві. Таким чином, стаття 8 нашої Конституції по суті гарантує громадянам, що хто б не був при владі, основні принципи поведінки в державі залишаться незмінними.

На це можна зауважити, що закони теж обов'язкові для всіх, отже, можна ототожнити право і законодавство (марксизм так і робить). Але може бути й інакше - якщо при владі знаходяться злочинці. Тоді весь апарат суддів, поліції, тюрем та законотворчості стає способом захисту владних грабіжників, і робить злочинцем жертву такого узаконеного грабунку. В такому разі закон перетворюється на інструмент пограбування, на кістень, який надягають на руку, аби точним ударом вирубити перехожого і обібрати його до нитки.

А ви потім цікавитесь, чому Бердяєв в обличчя Марксу якось заявив: ви, шановний пане, своїми теоріями приведете до влади найжахливіших злочинців. І таки привів, адже більше за все комуністи та інші диктатори всім мастей люблять прикриватись законами, які приймають "під себе" і для себе, руками повністю підконтрольного їм законотворчого органу.

Де ж пролягає та межа, де закон із конкретної реалізації права перетворюється на його протилежність. Є кілька простих ознак:

- злочинний закон завжди відбирає у громадян те, що їм безумовно належить, і передає тим, кому воно не належить;

- злочинний закон благоволить окремим громадянам за рахунок інших, роблячи для них законним те, що для решти є злочином. І навпаки, роблячи для окремих громадян злочином те, що для решти таким не є;

- злочинний закон дозволяє обійти чи скасувати загальну базову норму поведінки, яка гарантуються державою.

Є і ще ознаки, але ось ці три - очевидні, і їх можна побачити неозброєним оком.

А іще право і закон відрізняються тим, що право завжди позитивне, воно гарантує людям можливості для життя, розвитку та безпеки. А закон завжди негативний, він повинен забороняти і блокувати ті можливості, які роблять злочин легшим, ніж чесну працю.

Тому що люди йдуть на злочин не тому, що вони погані від народження, а тому що красти (наприклад) простіше,ніж працювати чесно. Тому, якщо ми прагнемо правової держави, саме це повинно стати нашою метою - щоб закон не плекав злочин, і не був кистенем, а був кайданами на ногах злочину, аби не суворість покарання утримувала від нього, а саме його здійснення було настільки важким, що значно простіше було б зробити все чесно.

... і ще бажано не плутати право із законом, бо із підміни першого другим починались всі диктатури світу.