11-14 грудня з однодумцями вдесяте побували з волонтерською допомогою на Сході. Сподіваюся на корисність власних вражень нижче для інших волонтерів. Стисло оповім про зміни в забезпеченні фронту і тривоги.

Отже, до чого мають бути готові волонтери, котрі не просто хочуть зібрати найнеобхідніше, але й передати його з рук в руки. Зупинюся на найголовнішому. 2,5 доби з 4 діб загальної тривалості поїздки перебуваєш безпосередньо у бусі. Якщо хочеш час провести ефективно, двома, навіть трьома мобільними групами – тоді маєш бути готовий до цього. Слід мати склад, до приміру, в околицях Старобєльська або Лисичанська, звідки й має розвозитися все на «передок». Місцева підтримка на потенційному складі є вкрай важливою – мова про тих, хто на місці готовий ставати волонтерами, допомогти у розвантаженні тощо. Народна самооборона Львівщини має таких друзів на усьому Харківсько-Луганському напрямку, велика Вам шана колеги!

Сутінки настають швидко, тому спочатку – у найдальший і найскладніший населений пункт, а вже звідти… Звідти буває п’ять, сім, або десять точок зупинки. На яких встигаєш поручкатися, розпитати про необхідне і видати його, записати потреби. Уточнити шлях переїзду і оперативну ситуацію на найближчих відтинках. Потиснути руку, відмовитися від частування і поїхати далі. Виправдовує брати зі собою в поїздку і дівчат – для бійців приємніше, особливо коли дитячі малюнки передають саме вони.

Зі зв’язком зазвичай перебої, тому, український волонтере, краще за все з бійцями домовитися заздалегідь – за дві, три доби. Особисто я це роблю за тиждень, в день виїзду зі Львова і за кілька годин до прибуття. Поїздки планую на вихідні здебільшого – так краще для всіх і для власної сім’ї теж.

Багато запитують про зміни на фронті. Кожна поїздка дає різні враження, проте в цілому – йдемо вперед. Ось зараз, завдячуючи ініціативі інших волонтерських груп, ми отримали програмний продукт для артилеристів. 30 планшетів з ним вже на передовій, кожен – на батарею львівської частини (на фото). А звідти, з тих самих частин сюди – ще 15 планшетів, Новою поштою. Я так розумію, придбані через інших пожертводавців, з проханням поставте нам цю ж програму і карти. Маємо такого волонтера, хто у нас це робить по ночах. Так що, вороги тремтіть – артобстріли стануть точнішими!

Їжа є. Традиційно гірше з водою. Ми возимо її з собою 10-20 тонн кожної поїздки. Вже є буржуйки, за якийсь місяць проблема вирішилася. Є навіть таке, що зам 80тки навіть готовий віддати штатні на склад і поставити волонтерські – ті мовляв кращі. Гірше зі взуттям. Ніяк не можемо знайти вітчизняний аналог німецькому ношеному за 25 євро. Хоча зараз з курсом все може бути. Форма державним коштом вже надійшла до більшості військовослужбовців. Аптечки вкрай нерівномірно. Є підрозділи (рівня батареї/взводу) де повністю, а є – 0%.

Оптика для снайперів та артилеристів і особливо нічна. Ось де найбільші проблеми, і як на мене – найвищий результат, в разі поступлення. Звісно за умов в надійні руки. Про безпілотники поки мовчу – замало матеріалу для аналізу. Але величезний простір для так би мовити нижчого рівня запитів щодо інструментів і ремкомплектів для техніки. Ключі, хомутики, шлангочки – тилове забезпечення від держави взагалі не видає. А коли самохідна гаубиця не може виїхати тому, що нема якогось патрубка (ремкомплект на ЯМЗ якихось 150 грн. коштує) – то він і виходить найціннішим подарунком. Саме такі недорогі речі здатні змінити кардинально ситуацію , за умови попадання в правильні руки. До речі про руки, точніше їх господарів. Типовий портрет військового – скромняга, тихий чоловік, що дякує за все. І каже, що не треба мовляв, везіть іншому – там потрібніше. Звісно є й «винятки», особливо на блокпостах при під’їзді, але не критично. Дуже важливо передавати весь комплект. Якщо мова, приміром, про ті ж планшети – тоді давати їх слід з чохлом, сумкою і бажано павербанкою.

Про недобре. Ідуть погані сигнали про зниження рівня забезпечення пальним. Я так розумію – п’ята колона працює. Вона ж, напевно, вправляється і й у темі грошового забезпечення військовослужбовців. Звісно, недобра постановка з центру завдань рівня – «перемир’я, не стріляємо». Сподіваюся, не дійде до – «перемир’я, відходимо». Проте, є правильні унікуми, котрі готові шмальнути у відповідь і за перестороги начальства. Традиційно далі погано із взаємодією різних підрозділів і різних видів військ, в тому числі розвідок. Тут великий простір до дій генералів Генштабу, але чую, що незабаром і сюди волонтери пхатимуть свого носа.

А ще, важливо стартувати з малого, а тоді рухатися до великого. Автор блогу так починав двічі. Вперше власне у Львові, з Народною самообороною Львівщини більше півроку тому з якою "волонтерить" досі. А вдруге – вже 3 місяці по тому разом з однодумцями з Бродів. Гордий за район на межі Галичини й Волині! У Бродах почали з аптечки кожному герою, тоді кожному рукавиці, тепер думаємо про бєрци. Під час останньої поїздки передали авто для одної з місцевих частин. На Миколая всі діти сімей члени яких боронять Україну на передовій отримають подарунки. Одне швейне підприємство безкоштовно пошило 30 сумок для планшетів. Інше – 100 снайперських костюмів і в рекордно низькі терміни (фото). Будемо продовжувати!

І ще одне. Про стратегічний прорахунок Путлєра. Об'єми то волонтерської допомоги хоч і не ростуть з-за усяких "перемир'їв" проте і критично не впали. Так, пнемося зі шкіри, комусь неприємно отримувати "листи щастя" та все ж на трасах "Лугандонії" далі ширяють волонтерські бусики і джипи. Як зізнається більшість армійців, принаймні бригадного рівня львівських з'єднань, без цього на перший погляд, броунівського руху, за перші три місяці тилове забезпечення мало дати незворотні збої. Очевидно, російські аналітики просто не змогли прорахувати волонтерський фактор. Ну і нічого дивного. Які там зрештою в Росії волонтери? А тут за допомогою волотерського фактору та нечуваного рівня патріотизму армія не розбіглася ані після погроз, ані після ударів реактивної артилерії. Тим часом, зима вступає у свої володіння, скоро ДНРівців можуть винести і самі мешканці окупованих територій. А українське військо стає все кращим...

Отже перший ювілей пройдено. Та попереду ще багато роботи - до перемоги ! Вірте, ми точно переможемо, якщо не будемо байдужими доль тих, хто сьогодні на передовій.