За останні п’ять місяців при нашому батальйоні в Пісках жили різні собаки. Дворняги, алабаї, ротвейлери, різного кольору, розміру і масті. 

Ми майже ніколи не знали їхніх імен, тому давали свої. 

Собаки були з обсмаленою шерстю, з перебитими лапами, без лап, одноокі і, здається, геть чисто сліпі.

Зараз вони забігають до нас погрітися, влітку забігали - як довго триває ця війна! - пересидіти спеку, випросити їжі та сховатися від обстрілу.

Потім собаки кудись зникали. На їхнє місце приходили інші. 

Мені завше хотілося думати, що знайшлися добрі люди - отже, можна суто теоретично припустити, що у нашому пекельному світі ще десь можуть бути добрі люди? - які підібрали бездомних тварин, і ті знайшли собі новий дім.

Я досі сподіваюся, що міни і розтяжки, якими густо понатикана вся нейтральна територія, стосуються лише людини - істоти, створеної за образом і подобою диявола, але аж ніяк не безневинних псів.

Зараз при нас живе пара ось таких красенів.

Може, знайдуться добрі люди, заберуть.

Адреса та сама: Піски. Війна.