Ліс сліпих дерев. Був колись такий звичай. Коли треба було зрубати квітуче дерево чи з плодами, чи просто здорове, рубач відвертався, або зав'язував очі. І так рубав. Щоб не дивитись, як разом з деревом вмирає його дух. Таке дерево називали "сліпим". Щось уривається в мені, коли я бачу зрубані дерева, повні життя. Щось у мені вмирає, коли я бачу вирубані карпатські ліси. Їх рубали ті, в в кого душа сліпа, а очі наче й бачать, але як можуть бачити очі, коли вони дзеркало сліпої душі?

Моя мама в юності бачила, як на роздоріжжя енкаведисти привезли трьох братів-повстанців. Їх мати теж прийшла, але не сміла зізнатись, що то її сини.

"Вони лежали, як три молоді дубки", - я цих слів ніколи не забуду.