Тепер, через місяць, є можливість холоднокровно (без емоцій) проаналізувати про що ж ця заява, виголошена в типових дипломатичних традиціях Сходу – «поміж слів». Згаданий міністр наче і не говорив нічого про нас, ні про нашого агресора. А насправді? Серед іншого, він заявив, що при ціні нафти і 60, і 50, і 40, і навіть 20 доларів США жодна з країн ОПЕК не зменшуватиме обсягів видобутку. І справді на згаданому плановому (екстренне не вдалося зібрати) засіданні представники країн ОПЕК не домовилися про зменшення обсягів видобутку нафти з метою утримання високих цін на неї.

Друге, що було ясно заявлено: «Ми хочемо сказати світові, що тільки країни з високою ефективністю видобутку нафти заслуговують на частку ринку». Неважко здогадатися, що до такого переліку попадає РФ, де експорт нафти забезпечує основний дохід до бюджету. Крім цього, там прочитується також і Венесуела – ще один «улюбленець» Вашингтона. Саме в цих країнах собівартість нафти суттєво вища від собівартості 4-5 дол. США за 1 барель, характерної для країн Перської затоки. Причому в РФ собівартість з року в рік росте по мірі освоєння нових нафтових родовищ на півночі. То ж при ціні нижче собівартості (35-50 доларів США/барель) навіть російська логіка виробництва не витримає – видобуток нафти припиниться. А це значить: бюджет розвалиться, внаслідок чого розвалиться і влада, і держава.

Отже, саудит фактично оприлюднив політичні домовленості США та Саудівської Аравії щодо руйнування економіки Росії через падіння цін на нафту у комплексі із санкціями. Тут варто відзначити, що світ (можливо, і США, і Саудівська Аравія) вже має подібний досвід: наприкінці 80-х років минулого століття було забезпечено падіння світових цін на нафту і газ після певної «звички» від початку 80-х, що супроводжувало зникнення СРСР. Треба думати, що і цього разу демократичному світові вистачить послідовності.

Звичайно, спочатку Кремль змушений буде використати свій резерв. Потім, очевидно, будуть конвульсивні спроби взяти десь кредит. На все підуть роки. Можливо, при цьому і припиниться агресія проти України та інших держав – якщо ми, українці, її не припинимо раніше.

А чи виграє від такого сценарію Україна?

В середньостроковій і далекій перспективі – очевидно так. У найближчій перспективі буде дуже непросто, адже весь наш імпорт нафтопродуктів (а це майже 80%!) зав’язаний на поставки російської нафти. І якщо наша держава і далі буде зволікати із зменшенням їх імпорту за рахунок збільшення власного виробництва, теперішня держава Україна має реальний шанс зникнути як незалежний суб’єкт міжнародного права ще до розвалу нинішньої Російської імперії. І нікого, крім самих українців, це особливо не хвилюватиме. І так справедливо, адже ніхто з нас, нині живучих українців, не стверджуватиме, що комусь творив державу. То чому ж цього вимагати від американців, німців, поляків, французів, євреїв і т.д.?

Сподіваємося, що Україну очікує краща парадигма і ми переживемо нинішні труднощі.