Після сьогоднішньої пресухи президента серед френдів панує два типи реакції: захоплення виступом глави держави, мовляв, все виважено, стримано, жодного зайвого слова.., або ж цілковите несприйняття Порошенка на межі з відвертим тролінням.

Що ж, мушу визнати, у кожного є своя часточка правди. Петро виявився універсально податливим матеріалом для іміджмейкерів. Відтак його пресуху слід сприймати не як звичний для нас (після Кучми, Ющенка і Януковича) шаблонований звіт першого секретаря обкому з нальотом бджолярської шароварщини (Ющенко), а й почасти і як телешоу з політичним ухилом.

Петро грав роль президента! Десь витон ено прибріхував, коли мова заходила про долю "Рошену", десь повчально пояснював, чому головнокомандувач не може віддати команду військам наступати на Донбасі, а десь підкуповував жестом, як то було з підписом під змінами, що касовують позаблоковий статус.

Проте питання про Іловайськ, здається від Соні Кошкіної, вивело президента з рівноваги. З чого б це? Чи то Порошенко внутрішньо відчуває провину за це оточення, чи прагне пр ховати якісь домовленості з Путіним...

Бо якщо виправдовуввти кабальне замирення необхідністю звільними півтори тисячі заручників, то чому б не вжити заходів до тих воєначальників, бездіяльність яких призвела до Іловайського котла? Чому б не покарати тих виродків, котрі з зоні прямої видимості бачили пересування російських військ і при цьому забороняли використовувати проти них важку артилерію? І що означає залякування Порошегка війною проти найпотужнішої армії у Європі та неможливістю навести лад на Донбасі силою зброї?