Це, мабуть, десята прес-конференція міністра охорони здоров'я Сандро Квіташвілі, на яку я прийшла. На анонс "Досягнення медичної реформи" відгукнулися десятки колег.

Міністр запізнюється, камери прибувають - вже немає де стати. Журналістам доставляють стільці. На очільника Мінохорони здоров'я із очікуємо з нетерпінням - дуже вже хочеться почути про ті самі досягнення. На цей момент вони мають бути неабиякими.

У березні міністр особисто мені обіцяв, що через ЮНІСЕФ в кінці травня в Україну прийдуть перші партії вакцин, дефіцит яких країна відчуває кілька років поспіль. І це буде бомба. Важка артилерія проти "сірих" тендерних схем, що вибудувала стара влада. Квіташвілі божився також, що вже на початку червня головні лікарі будуть направо і наліво віддавати підвали лікарень в оренду, заробляти гроші, бо стануть незалежними менеджерами своїх установ.

А ще очільник відомства урочисто анонсував появу найближчим часом рахунків на кожну медичну послуги в лікарні. І що ті установи, куди стоїть натовп хворих - отримають з бюджету додаткові гроші, бо вони ж надають якісну допомогу. А дільничний терапевт, завжди злий, як собака, залишиться без роботи, бо до нього ніхто не прийде і зарплату він не отримає.

Гроші ж бо, за задумом грузина з українським паспортом, мають ходити за пацієнтом, а не за нарваним терапевтом, якому вже давно час на пенсію. "То коли ж це все буде реалізовано?" - напосідають на міністра журналісти під час прес-конференції, коли він нарешті з'явився.

І вперше Квіташвілі визнає - всі його оптимістичні прогнози розбилися об українські реалії. Вперше міністр відкрито говорить про свою безпорадність перед бюрократичною машиною. Квіташвілі публічно заявляє - в Україні жодне питання неможливо вирішити за тиждень. На те, що в Грузії вирішується за добу, в Україні йдуть місяці.

Роботу цілого міністерства на тижні може заблокувати клерк з іншого відомства, бо пішов у відпустку. Квіташвілі бідкається - йому доводиться писати смс чи телефонували міністрам, щоб ті з понад тисячі своїх підлеглих шукали того, який тримає у себе папірець, що має рухатися інстанціями.

У міністра здають нерви. Він емоційно жаліється на власну безпорадність: "Якщо я був нереалістичним у своїх термінах, то це тому, що я не очікував інертності! Просто не очікував! Все, абсолютно все зав'язано на бюрократії. Це настільки важко, що я почав про це говорити публічно. Стільки державних органів, що незрозуміло до кого звертатися! Це не нормально, коли смс чи телефоном треба спілкуватися з міністром, давати вхідний номер, щоб вони там наглянули за папірцем!"

Це перше публічне зізнання міністра тільки підтверджує висновки, що не перший місяць обговорює медична спільнота - дива не сталося. Грузинський легіонер поламав списи об українські реалії. Швидких змін в українській медицині годі чекати.

Примара реформи продовжує ходити обшарпаними коридорами українських лікарень. Як і я зі своєю застудженою дитиною. Терапевт гаркнула на нас в коридорі - бо ми не маємо талончика, а їй ще на виклик бігти. І все на своїх ногах за копійчану зарплату, бурмотіла вона, віддаляючись від нас у темному коридорі поліклініки.