Настав перелом. Ось так буденно і настав. І справа не в спробі штурму російсько-терористичними сепаратистами Донецького аеропорту після тривалого затишшя. Справа у відчутті, що зрушення в країні настають, але впевненості у їх невідворотності досі нема.

Ознаки перелому поза простим відчуттям

Вперше війна української громади в Донецькому аеропорту змусила владу до легітимації цих дій. В цьому, як в краплині води, – громада активно захищає державу, а держава все ще мляво захищає громаду. Отже Україна – на переломі у війні.

В Європі нема переконання – чи варто далі тиснути на Росію.

В Росії нема рішучості – чи варто розпочинати широкомасштабну війну. Введення нових військ в Україну це поки що інерція. І якщо Україна покаже рішучість і здатність випереджаючих дій, ці війська нічого не будуть варті.

В Президента нема наснаги створювати стратегічні засади своєї влади.

В Парламенті немає готовності до інтенсивної роботи. Повсякчас виникають непорозумінні в коаліції. Пріоритетність долається актуальністю, а політична конкуренція повсякчас підміняє рішучість – так діє Парламент.

Уряд перед загрозою дефолту змушений іти водночас на поновлення деяких економічних зв'язків з Росією і значно більшою мірою поглиблювати залежність від Європи та США.

Олігархи все ще сподіваються, що повернуться дореволюційні і довоєнні часи, коли вони зможуть відновити масштаб свого бізнесу і свій вплив на владу. Деолігархізація все ще не почалася. Окремі дуже обережні і суперечливі закони проти олігархів все ще не дають упевненості в серйозних намірах Президента, Парламенту та Уряду в деолігархізації.

Але найбільш значимим є бачення загального руху України – від Росії в бік західного світу.

Війна в борг

Україна воює в борг. Нам дають гроші під реформи і під війну – під реформи в ситуації війни і під війну на тлі реформ.

Скільки західний світ готовий платити Україні? Якщо Україна постійно демонструватиме реформістські успіхи та помірковані спроби до вирішення військового конфлікту з Росією на Сході України, то нам дадуть грошей і допомоги стільки, скільки потрібно.

І справа тут не в думках окремих політиків чи фінансистів типу Сороса. Справа в тому, що на Заході чудово розуміють, що Україна зараз робить роботу за весь світ. Тобто Україна зараз надає послугу світу, руйнуючи путінський режим, який загрожує усім.

Ця послуга дуже вартісна. Особливо, якщо взяти до уваги, що це не просто робота, хоча і робота, перш за все.

Ця боротьба України з глобальним провайдером корупції, авторитаризму та світозлоби – Росією – є необхідною для всього світу.

Україна втрачає своїх громадян. Україна втрачає свою територію. Україна втрачає частину економіки.

Тому можна звичайно говорити про збільшення боргу України перед світом. А можна говорити про збільшення боргу світу перед Україною.

Це вже питання концептуального бачення російсько-української війни в її глобальному геополітичному контексті.

Схема геополітичного перелому у російсько-українській війні

Чим менша залежність України від Росії, чим більша залежність України від Заходу, тим краще в довгостроковій перспективі. Саме так сьогодні стоїть питання.

Україна недовго була геополітично цнотливою, зате дуже довго була геополітично нерозбірливою – і вашим, і нашим.

Перелом в економічному плані жорстко пов'язаний з завершенням війни та новою ситуацією в світі.

Стратегічна схема, до якої все більше схиляється політико-економічна еліта України та світу полягає у наступному:

1) "замороження конфлікту" на Сході України, світова блокада Криму;

2) продовження дії світових санкцій проти Росії;

3) продовження руйнування путінського режиму в Росії всіма засобами, в тому числі розгортанням світової інформаційної війни проти Росії;

4) проведення успішних реформ в Україні;

5) прощення Заходом боргів Україні в разі успішності її реформ;

6) перегляд геополітичних реалій та перерозподіл територій між Росією та Україною після руйнування путінського режиму (повернення Сходу України та Криму до складу України).

Чи надійна ця схема? Чи все в цій схемі залежить лише від України? До яких дій може вдатися Росія у разі руйнування путінського режиму? Чи не призведе це до збільшення загроз для України.

Це питання непрості, їх потрібно обдумувати і давати відповіді вже.

Хто суб'єкт перелому?

Суб'єктом перелому в Україні досі є українська громада. Політична та бізнесова еліта все ще послуговується значною мірою приватними інтересами, а не інтересами громади.

Звичайно війна стала шоком для української еліти. Але еліта дуже швидко об'єктивувала цей шок – тобто почала вважати, ніби виняткового масштабні геополітичні процеси у світі чи власне Росія в усьому винувата, а вона, власне еліта, біла і пухнаста.

Політична та економічна еліта досі не зацікавлена у швидкому переломі. Адже суть перелому – держава має слугувати українській громаді, а не приватним інтересам невеликого кола так званої еліти.

Допоки політична еліта не почне мислити стратегічно та інституалізувати своє стратегічне мислення, лише тиск української громади здатен спричиняти перетворення в країні.

Отже громадянський тиск на владу не повинен зменшуватися. Влада не має розслаблятися. Люстрація, викриття, публічна критика, масові вияви невдоволення мають продовжуватися.

Здійснити революційний перелом може тільки українська громада. Довіра до оновленої політичної та бізнесової еліти це справа декількох років, якщо все буде добре.

Якщо все буде погано, то нинішній політичній та бізнесовій еліті вже буде нікуди тікати – бо ні Росія, ні Захід їх не приймуть.

Зараз найголовніше – це завершити розпочатий перелом. Він повільний, малопомітний, сильно критикований небайдужими громадянами і експертами.

Але цей перелом відбувається. І він має бути здійснений активно і радикально.