Кілька місяців тому, під час тривалої і абсолютно неформальної розмови я запитала одного високопоставленого і дуже поінформованого західного дипломата, де тепер проходить червона лінія для Росії в Україні. Він відповів, не вагаючись: Маріуполь.

Не знаю, чи терористичну атаку на Маріуполь вони будуть вважати початком наступу на Маріуполь, чи для цього у місті мають з"явитись і спробувати закріпитись ті, хто, власне, в нього стріляв чи напряму підтримував цю атаку? Бо Захід останнім часом не раз демонстрував, що його цілком влаштовує стратегія, яку умовно можна назвати стратегією розмитих червоних ліній. Вона наче є, але обриси її дуже невиразні.

Але справа, зрозуміло, не тільки в Заході. І не тільки в тому, що наш ворог на Сході стає дедалі абстрактнішим. Боремся з тероризмом та агресором, як з корупцією. Не називаючи імен. А з учорашнього дня додались ще й злочини проти людяності, скоєні терористами проти українських громадян.

Далеко не тільки я зауважила, що Президент у своєму суботньому зверненні говорив про ворога і навіть агресора, але жодного разу не згадав Росію чи, не дай Боже, Путіна. А у промові у Цюрихському університеті, яка стоїть на сайті Президента, Порошенко називав ДНРівців і "повстанцями", і "бойовиками" і "терористами". Такі собі три види ДНРівців у нас, виявляється, є. Дрібниці, чіпляюсь за слова? Можливо. Але ж ми знаємо, як багато значать і промовисто говорять у цій війні визначення.

Крім того, вже не від одного західного співрозмовника (радників перших осіб, зокрема) доводилось чути, що вони насправді не до кінця впевнені, чи знають все про зміст телефонних розмов між Порошенком і Путіним.

Добре, що РНБО учора нарешті наприймав низку цілком логічних рішень. Але є питання. По-перше, що заважало прийняти ці рішення до Волновахи та Маріуполя? Звернутись до Міжнародного кримінального суду в Гаазі (чи як його по-простому називають Гаазьким трибуналом)? Зараз це рішення виглядає як дублювання дій московського офісу Червоного Хреста, який видав на гора повідомлення, що також подав заявку про злочини, начебто скоєні на Донбасі представниками УКРАЇНИ, ще 30 грудня минулого року, а вже 13 січня з Гааги начебто надійшло повідомлення про прийняття її до розгляду. Тобто, реакція, як бачимо, досить швидка.

Що нам заважало розпочаті процес визнання ДНР та ЛНР терористичними всередині країни раніше? По ідеї, ми не мали морального права просити весь світ визнати їх терористичними організаціями, самі цього не зробивши. Бо в першу чергу терористичними організації визнають ті країни, національній безпеці та громадянам яких ці організації найбільше загрожують. Хоча з санкціями проти Росії ми це все вже успішно розіграли. Сильних світу цього змусили запровадити, а самі бідні й нещасні акуратно відморозились. І хто після цього скаже, що тільки Україну США та ЄС постійно нагинають, а ми їх не можемо?

А по-друге, перед тим, як буде подаватись заявка до Міжнародного суду в Гаазі хотілось би поцікавитись, що насправді було зроблено в плані відповідних процедур з інших наших запитів. Наприклад, по тому ж визнанню ДНР та ЛНР терористичними організаціями в ЄС? Ми ж від ЄС, мабуть, хотіли б не вербального, а легального визнання, шляхом включення у так званий автономний терористичний список ЄС? Щоб ДНР і ЛНР були визнані терористичними організаціями потрібно пройти відповідну процедуру і отримати рішення Ради ЄС (не Європарламенту). І тут – увага – питання: ми взагалі розпочали чи ініціювали таку офіційну процедуру?

Тому що процедура потрапляння у так званий автономний терористичний список ЄС, займає не багато, не мало – 12 місяців. Це крім того, що треба надати масу вагомих доказів, які доводять терористичну діяльність тієї чи іншої організації. Що ще важливо – рішення Ради Європейського Союзу з цього приводу приймається одноголосно, тобто кожна країна має право вето.

Чому в таких питаннях мають бути витримані процедури бездоганно? Хоча б тому, що потім ці організації можуть подати до Європейського суду й оскаржити рішення, посилаючись якраз на процедуру. Саме через "порушення процедурних правил" (а не через питання класифікації як терористичної організації) Європейський суд у грудні минулого року рекомендував ЄС виключити зі списку терористичних організацій ХАМАС, яка перебувала там з 2001 року.

А крім автономного списку ЄС є ще список ООН, який також визнається в ЄС. Є ще національні терористичні списки. І поки що так виглядає, що ми навіть американців не можемо переконати, що бойовики на Донбасі – це терористи, а не озброєні сепаратисти, як вважають в Держдепі. А саме він і має ініціювати в США розгляд питання про включення тієї чи іншої організації в список терористичних.

Я розумію, що визнання ДНР та ЛНР підтримують у владі не всі: це закриє шлях до переговорів і до можливого майбутнього обрання деяких з нинішніх бойовиків в органи влади. Бо з терористами не домовляються, їх знищують. Це також закриє двері до діалогу – хоч і абсолютно позбавленого вже не тільки елементарної довіри, але навіть елементарної поваги – з Росією. Але якщо ми вже почали кампанію з визнання ДНР та ЛНР і звернення до Гаазького трибуналу потрібно дійсно запустити відповідні процедури, а не тільки клонувати розпорядження. Бо вербальні терористи і реальні – це дві суттєві різниці. Зокрема і в плані тиску на Росію.