В дискусіях довкола потреби історії у вишах як головний аргумент звучить теза про низький рівень викладання.

Ті хто за – наголошують на поганому викладанні в школах (тому історію треба додатково повторювати в університетах), ті хто проти – на поганому викладанні у вишах (воно нічого не дає і часто межує з профанацією). Думаю, цей аргумент не слід використовувати. З поганою якістю освіти треба боротися незалежно від того, про який предмет йдеться як на рівні середньої, так і вищої школи. З цим погодяться представники обидвох сторін-учасниць дискусії.

Справжнім предметом розмови є питання, чи потрібне додаткове викладання історії понад курс, передбачений середньою школою. Мені видається, що так.

І не тільки, тому що хотів би підтримати своїх колег по цеху. Але й тому, що велику частку дискусій про те, якою бути Україні (в російських інтерпретаціях іноді навіть "чи бути в принципі") становлять суперечки про наше минуле.

Як історик я бачу загалом доволі низький рівень історичних знань в суспільстві. Як історик зауважую, як цим ефективно користаються, розгойдуючи ситуацію в країні, зокрема використовуючи історичні міфи для мобілізації на збройну боротьбу проти України. Бачу, як бракує політиків, готових захищати нашу державу на дипломатичному фронті, зокрема покликаючись на історичні аргументи.

Такий рівень знань суспільства про минуле є закономірним: більше половини українців в силу свого віку не навчалися в українських школах, тому взагалі не вивчали такого предмету як історія України. Університетський курс зміг би заповнити прогалину бодай у тієї частини наших громадян, що у дорослому віці вирішили здобути вищу освіту.

Але мій головний аргумент стосується таки тих, хто вивчав історію в школі. Згадайте, коли Ви читали в підручнику про історію Київської Русі? В шостому класі. Історію козацтва? В наступному, сьомому. Сумніваюся, що рівня розвитку 12-13 літньої дитини достатньо для того, аби сформувати уявлення про ці базові для нашої країни періоди історії. Тому в дорослому віці у більшості українців уявлення про минуле своєї країни на рівні "ніби вчили щось".

Мені здається дуже важливо, аби дещо пізніше: в останніх класах середньої школи (добрий варіант тому, що охопив би коло учнів, ширше, ніж студентів вишів) чи на початку вищої (перевагою цього варіанту є можливість глибшого подання матеріалу на університетському рівні) подавався загальний огляд історії України, з особливим наголосом на вписування її у загальносвітовий контекст. Це міг би бути своєрідний підсумок з історії, можливість для молодої людини критично осмислити досвід попередніх поколінь, проаналізувати роль і місце України серед інших народів.

Спільні уявлення про минуле є важливим елементом формування національної ідентичності. Розуміння минулого досвіду, базоване на фактах та аналізі, є фундаментом у творенні нашого спільного ціннісного простору.

Відкидати цей елемент саме сьогодні, коли на фоні війни відбувається пришвидшене формування української політичної нації, не лише нерозумно, але й ризиковано. Інакше у підвалини творення спільного ми можемо покласти досвід, якого не існувало, ба більше – міфи та спотворення ворожої пропаганди.