Це розповідь одного з бійців 24-ої бригади, які змушені були відступити з 31-го блокпосту. Я познайомився з ним вже на іншому блокпосту, в районі Лисичанська. Його ім'я військовий просив в публікації не називати, скажу лише, що він - молодий хлопець, близько 20 років. Далі - пряма мова.

З 16 по 20 січня нас почали активно обстрілювати артилерією. 20 числа артилерія по нам працювала так, що перерва між обстрілами складала не більше 15-20 хв. Ми лише встигали подивитися, що у нас зруйновано, і знову починався обстріл.

Після обіду 20 січня був сильний туман. І сєпари змогли підійти до нас дуже близько - чотири танки, БМП, на них сиділа піхота. Вони почали спішуватися, підійшли метрів на сто. Поля в тому напрямку були заміновані, але чомусь міни не вибухали. Як сєпари їх пройшли, незрозуміло. Або хтось здав, або не знаю як. У наших було два танка, один підбили, а другий підбив танк сєпарів - так, що той згорів, але екіпаж вибіг і втік. Ще один їхній танк вдалося пошкодити, він покинув поле бою.

Піхота (та, яка сиділа на танках і бмп) була у формі чорного кольору. Форма була не така, як у нас чи у сєпарів, розгрузки були нашиті прямо на форму. Це звучить трохи фантастично, але вони якось дуже швидко затягували своїх поранених і вбитих на броню. Це виглядало так, ніби вони були на мотузках: от тільки хтось впав, вони його зразу затягують. 

Чотири їхні танки працювали дуже філігранно. Як танцювали. Під'їжджали зигзагами, один вистрілив - від'їжджає назад, перезаряджається, в цей час на його місце стає інший, стріляє, від'їжджає, і так по черзі. Дуже професійно.

Ми викликали підмогу, але нам не відповідали 40 хвилин. Викликали вогонь артилерії на себе. За 40 хвилин наша артилерія почала бити мінометами, але то недоліт, то переліт, так що це не сильно допомогло. Ми отримали наказ трішки відступити. Відійшли на кілометр далі на позиції іншої бригади. Там був прямий окоп, трашея метрів 60. Нас там було людей 50-60, всі відстрілювалися. Це неправильно: коли окоп прямий, якщо залетить міна - всі отримають ураження від осколків. Але все обійшлося, ми переночували в окопі - брудні, мокрі, хоча там була якась буржуйка. Підмога до нас не прийшла.

На ранок бачили, як сєпари зайняли наші колишні позиції, гуділа техніка. Вони спокійно почувалися. Вночі навіть з увімкненими фарами техніка заїжджала. 

Наші втрати за 20 січня - троє загиблих. Один - гранатометник. Як тільки він став до бою, снайпер вцілив йому в серце.