ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / "День" 

Досі феномен "чорної ради" не був і не міг бути в епіцентрі громадського життя; про нього дискутували науковці, його похапцем "проходили" школярі — і в курсі історії, і в курсі літератури (не надто читабельний, прямо скажемо, роман Пантелеймона Куліша "Чорна рада"), про нього оповідав знятий за романом фільм студії імені Довженка, який іноді показувало телебачення. Тепер же "чорна рада" може стати актуальним феноменом українського буття і чинником новітньої Руїни — так, як уже було в XVII столітті, пише для газети "День" Сергій Грабовський, інформує UAINFO.org.

...Іван Виговський був обраний гетьманом у липні 1657 року. Він проводив проєвропейську незалежницьку політику, уклавши угоди з Кримом, Швецією, Оттоманською Портою, Волощиною, Молдовою та Семиграддям. Коли ж проти його політики повстали підтримані Москвою деякі лівобережні полки, Запорозька Січ та сільська голота, військо Виговського та ногайська кіннота Карач-бея розгромили заколотників під Полтавою. Гетьман звернувся до європейських урядів з маніфестом: «От така-то зрада підступної Москви слідна у всім: вона готує нам ярмо — насамперед внутрішньою громадянською війною. Ми примушені підняти законну оборону та вдатися до сусідів із проханням про допомогу для своєї свободи». Московія відверто виступила на боці антигетьманських сил, і 1658 року Виговський уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким козацька Україна мала перетворитися на Велике князівство Руське, третю рівноправну складову Речі Посполитої. У відповідь цар оголосив його зрадником і відправив на Лівобережжя стотисячну армію, яку Виговський за підтримки кримського хана Мехмед-Гірея ІV розгромив під Конотопом.

Знаний російський історик ХІХ століття Сергій Соловйов так описав цю подію і її наслідки: «Краса і гордість московської кінноти зникла в один день. Ніколи вже після цього цар московський не міг вивести в поле таке значне військо. В жалобному одязі вийшов Олексій Михайлович до народу, і жах охопив Москву. Москва затремтіла за власну безпеку... Пліткували, що государ виїздить за Волгу, за Ярославль». Але походу гетьмана на Москву перешкодили новий виступ лівобережної опозиції та напад Івана Сірка на землі союзників козаків — ногайців. А Сейм Речі Посполитої не підтримав Гадяцьку угоду. Тож Чорна рада, проведена біля Узина, проголосила новим гетьманом Юрія Хмельницького, сина Богдана, який підписав кабальну угоду з Московією.

Але за якийсь час і цей гетьман розірвав із Московським царством; тоді Кремль, який вів на теренах Гетьманщини спустошливу війну, підкупив козацьку та сільську голоту, перетягнув на свій бік частину полковників, і вони у червні 1663 року знову скликали Чорну раду, цього разу на околиці Ніжина. Гетьманом став колишній старший джура Богдана Хмельницького, якого козацька старшина називала «чоловічком нікчемним». Але він здобув прихильність московського воєводи Григорія Ромодановського, і той рекомендував його царю Олексієві Михайловичу як кандидата на булаву. Таким чином Іван Брюховецький став гетьманом Лівобережної України. І негайно підтвердив свою репутацію: інші кандидати на посаду — полковники Яким Сомко та Василь Золотаренко, — за поданням Брюховецького були страчені у Борзні як зрадники «царя й отєчєства». 1665 року гетьман першим із українських керівників вирушив до Москви з візитом, підписавши там угоду («статті»), які помітно обмежували самоврядування Гетьманщини. Так, тепер податки з України мали надходити до царської скарбниці, а до великих міст і фортеці Кодак вводилися московські залоги. Вдячний цар надав йому титул боярина й оженив на княжні Дарії Ісканській. Але політика Кремля допекла й Брюховецькому, і врешті-решт він підняв повстання, заявивши: «Москва хоче Україну, вітчизну нашу милу, розоряти і пустошити»...

Що ж таке Чорна рада і чим вона відрізнялася від традиційних козацьких загальновійськових рад? Якщо коротко, в останніх брала участь генеральна старшина, делегати від рядового козацтва і духівництва, іноді — представники органів самоврядування найбільших міст; а от у радах, званих «чорними», участь брали всі охочі, і більшість там зазвичай становила козацька голота, до якої додавалися городяни й селяни («чернь», у тодішніх термінах). Інакше кажучи, найважливіші питання військово-політичного життя вирішували ті, хто не був рушієм цього життя, не мав вояцьких навичок, легко піддавався як паніці під час бою, так і намовлянням з боку «православних братів». Впадає в око, що практично після всіх «чорних рад» розпочиналися погроми маєтків козацької старшини та шинків.

Звичайно, не випадає ідеалізувати козацьку старшину та демонізувати плебс — сільський і міський. Але все ж після Хмельниччини переважне число тих селян і міщан, які мали добрі голови й працьовиті руки, змогли стати до числа статечних господарів, тобто тодішнього прообразу середнього класу. І не вони ставали ударною силою «чорних рад», а ті, хто волів жити воєнною здобиччю (річ, звична для козацтва), а водночас не мав для цього ані вміння, ані дисципліни, ані бажання віддати всього себе козацькій справі. Тому рішення «чорних рад» зазвичай тягнули за собою катастрофічні наслідки для новопосталої Козацької держави і врешті-решт призвели до Руїни.

Зі свого боку, козацька старшина у значній своїй масі не могла піднестися до рівня розуміння українських державних інтересів, нехай і в їхній тодішній історичній формі. Вона здебільшого ставила на перший план власну вигоду, можливість отримання нових маєтностей і шляхетських титулів, гналася за грошовим зиском та при першій-ліпшій нагоди посилювала експлуатацію посполитого люду. Відтак цей люд — який за Богдана Хмельницького віддано йшов за гетьманом на смерть, і навіть гультяї та нетяги тоді вивищувалися над собою, — при першій-ліпній нагоді з намови московських шептунів та полковників-зрадників починав кричати, що його зрадили, що треба негайно змінювати владу на кращу, яка дасть народу спокій та горілку.

Це було давно? Сьогодні Україна доконечно змінилася? Народ мудріший, а влада — відповідальніша? Можливо, що й так. Але якщо проаналізувати заклики до «третього Майдану», то щонайменше половина з них асоціюється з гаслами, під якими проводилися «чорні ради». І поширюють їх або ті, кого можна порівняти з «дейнеками» часів заколотів проти Виговського, або з відвертою кремлівською агентурою. Ну, а щодо нинішньої влади, то, за даними соціологів, вона вже зуміла надто низько впустити рівень довіри до себе. І це ще не почалися радикальні скорочення держбюджету, звільнення з роботи сотень тисяч працівників і нові підняття тарифів на «комуналку»...

За тими ж даними соціологів, нині українці найбільше довіряють волонтерам, добровольчим батальйонам, церкві (передусім УПЦ КП та УГКЦ) та війську. Тож саме ті, кому довіряє народ, мають бути готовими брати на себе тягар відповідальності за ситуацію в країні і не допустити перетворення «третього Майдану», якщо він почнеться (а ймовірність цього дуже висока, щоб там не говорили провладні політтехнологи) на «Чорну раду-2015». Бо на такій раді тверезі голоси відповідальних людей тонуть у загальному галасі й властиво демагогічних гаслах плебеїв духу та добре оплачених агітаторів. Ідеться не про силове захоплення владних важелів, зовсім ні, а про створення такої нестандартної конфігурації структур керування Українською державою, які убезпечать її як від впливу добре відомих усім олігархічних груп, так і від під’юджуваних Кремлем і його агентурою плебеїв духу і тіла, що, замість того, аби захищати країну на фронті, «патріотично» товчуться у тилу.

Проти України ведеться — попри всі «мирні» домовленості та чергові «перемир’я» — справжня війна, причому «гібридна», комбінована, тотальна. Тож і відповідь на виклики війни має бути «гібридною» та нестандартною. Інакше-бо навряд чи вдасться уникнути новітньої фатальної «чорної ради»...

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube