У воєнному Донецьку досі працюють опера, театр ляльок, «муздрам» і філармонія. Артисти місяцями не отримують зарплат, а ті, хто втратив житло, ночують у театрі

«Війна війною, а культура за розкладом», – перефразовуючи відому фразу з кінострічки, її цілком можна застосувати до воєнного Донецька.

Незважаючи на те, що в місті вже декілька місяців фактично ведуться бойові дії, а снаряди влучають у будинки не тільки на околицях, але й у центрі, культурна афіша міста достатньо насичена. Жителі настільки одурманені російською пропагандою, морально знесилені через безперервні «бахкання», що духовне виснаження вимагає термінового перезавантаження.

У Донецьку, як і раніше, працюють і радісно зустрічають глядачів концертні установи, театри, музеї. І треба визнати: в залах – аншлаги. На перший погляд здається, що нічого не змінилося. Але…

Минулими вихідними я ризикнула піти у «Донбас Оперу» – театр, який ще недавно «гудів» прем'єрою німецької опери «Летючий Голландець» з бюджетом понад 3,5 мільйони гривень. За час військових дій частину декорацій, у тому числі і з цієї вистави, знищено. Так от, ми прийшли з подругами насолодитися оперним мистецтвом у виконанні донецьких артистів у виставі «Містер Ікс».

Оперні арії «під акомпанемент» артилерії та вибухів – мистецтво ще те! Глядачі переглядалися, судомно набираючи «смс-ки», аби дізнатися, що відбувається за стінами театру. Після антракту ряди у залі злегка порідшали, але це анітрохи не збентежило акторів, які стійко дограли спектакль.

Чи варто говорити про те, що нерви були у всіх на межі. Як з’ясувалося згодом, приблизно за 200 метрів від театру стався вибух.

*****

«Донбас Опера» (Донецький національний академічний театр опери та балету ім. А. Б. Солов'яненка) в довоєнний час заявив про себе як конкурентоспроможний театр. Під чуйним керівництвом Вадима Писарєва та Василя Рябенького театр досяг величезних успіхів, і на його базі постійно проводилися міжнародні фестивалі. Війна внесла свої корективи: восени не витримало серце директора театру – Василя Рябенького, а Вадим Писарєв виїхав за межі Донецька.

Театр функціонує, дає вистави у вихідні, але всередині – розлад і розпад трупи. Частина колективу просто поїхала, інша частина пристосовується до нових умов, а третя, найменша, чекає повернення українського прапора. Лави артистів хору та балету помітно порідшали.

Зарплата – явище рідкісне, останнього разу артисти її отримували у грудні – за жовтень. Наразі очікують зарплату за листопад. А з суми, яку ще у грудні пожертвувала оперна співачка Анна Нетребко (приблизно 15 тисяч євро), працівники отримали по 1000 гривень кожний.

У цей же день, коли стався вибух, в іншому театрі, Донецькому національному академічному українському музично-драматичному, виставу все ж таки довелося перервати – заради безпеки глядачів та акторів. Тут також кожні вихідні – повний зал глядачів. Колектив частково розпався, оскільки багато хто виїхав, маючи свої переконання і принципи. У деяких сімей зруйноване житло, і тому вони змушені жити в театрі.

Акторів, які не приховують своїєї підтримки України, поступово стає менше: одним просто не дають грати у виставах, інші самі йдуть, з цієї ж причини постійні сварки і заздрість. Найцікавіше те, що український (!) театр ще донедавна активно просував на сцену україномовні вистави, зараз ці ж спектаклі перекладають російською мовою.

Слід зазначити, що раніше аншлаги були на всіх україномовних виставах, адже якість роботи оцінюється в першу чергу за рівнем акторської і режисерської роботи. Тому зараз репертуар театру змінився, деяких вистав на сцені немає, і коли вони знову побачать глядача, невідомо. А представлений минулого року спектакль-дума «Сліпий» (до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка), цілком імовірно, уже не з'явиться на сцені. Саме за створення цієї постановки колектив отримав грант президента України.

До речі, деякі режисери теж пішли з театру. У колектив зараз приходять нові молоді кадри – з «культпросвета», яких ще рік тому не взяли б з причини відсутності професійного досвіду. Це безпосередньо впливає і на художній рівень вистав, який поступово знижується.

«Зарплату ми отримуємо. У кінці грудня нам видали за декілька місяців та ще невеличку матеріальну допомогу. Наразі очікуємо чергову зарплату, яку обіцяють видати на днях», – розповідає працівник театру. Серед решти театрів ситуація із зарплатою відносно непогана у муздрамі.

Поки донецькі національні театри збирають аншлаги на старих постановках, у Макіївці Театр юного глядача презентує прем'єру. Якщо точніше, то в театрі відновили забутий спектакль.

«Глядачів завжди багато, в основному, молодь. Директор театру вже змінився, багато талановитих молодих акторів поїхали. Є кілька людей, які підтримують Україну, але їх одиниці, і про свою позицію вони намагаються мовчати, – говорить одна зі співробітниць театру. – Із зарплатою зовсім туго, тому багатьох виручає гуманітарна допомога».

Театр ляльок, що в Донецьку, ледве-ледве зводить кінці з кінцями, вистави для дітей ще значаться в афіші.

Тенденція, характерна для всіх театрів, на користь глядачів: ціни на квитки стали більш доступними, у межах 20-80 гривень, тоді як раніше ціни сягали 150 гривень за квиток.

Ще одним культурним закладом, який збирає повні зали, є Донецька філармонія. Афіша насичена різними концертними програмами, а в січні навіть була представлена програма різдвяних пісень, серед яких були й україномовні. Чи варто говорити про те, що певна частина артистів залишила філармонію ще влітку, сподіваючись повернутися восени. Але досі не повернулася. Із зарплатою теж перебої, тому доводиться шукати інший спосіб виживання – корпоративи, дні народження... Мабуть, у деяких донеччан (і не тільки) ще є чим заплатити.

*****

Трохи розповім про музеї. Один з найбільш відвідуваних музеїв – Донецький обласний художній музей – у січні і лютому активно проводить творчі зустрічі з майстрами народної вишивки. А найближчими днями тут відбудеться урочисте відкриття нової виставки «Творча родина». Також до музею частенько заглядають відвідувачі в надії насолодитися шедеврами світового мистецтва.

Музей виконує свої функції, але якою ціною? Будівлі дісталося від вибухів, керівництво докладає максимум зусиль, щоб зберегти колекцію. Співробітників трохи поменшало, але ті, хто залишився, сумлінно виконують свої обов’язки. Ще наприкінці грудня одна знайома, що там працює, розповідала: «Зарплату ми не отримуємо від липня 2014 року. Спочатку просила знайомих позичити невелику суму грошей, а зараз не знаю, що робити. І виїхати з міста я не можу».

Чи засуджувати тих, хто залишився працювати під прапором «ДНР», питання складне. Багато хто залишився не через відданість «республіканцям», а через відданість своїй сім'ї. Сім'я, будинок і, хоч яка, але робота – все це тримає працівників театрів і музеїв. Для людей творчих професій облаштуватися на новому місці практично не реально.

Тому керівництво закладів культури намагається адаптуватися до нових реалій, жертвуючи найкращими співробітниками, спектаклями і часом навіть особистою безпекою. Незважаючи на всі труднощі, служителі храму мистецтва продовжують трудитися для глядачів, нести позитивні емоції та гарний настрій.