Подібно до того, як проклятими російськими запитаннями є – "хто винуватий?" та "що робити?", проклятими українськими запитаннями є – "навіщо нам бути разом" та "навіщо нам бути незалежними?"

Навіщо нам бути разом?

Поки ми разом, питання, навіщо нам бути разом, не виникає. Питання виникає, коли раптом виясняється, що колишні "ми" більше не разом, тобто є "ми", а є "вони" – ті, хто не хоче бути разом.

Тобто кримчани і сепаратисти-східняки не хочуть більше жити в Україні. Та й ми, за великим рахунком, теж не хочемо жити разом з ними.

І все були би ясно, навіть не дивлячись на тисячі вбитих людей і з того, і з іншого боку, якби ситуація на тому зуфіксувалася. Була би нова Україна в нових межах, були би нові "ми" і нові "вони". Була би Росія недружньою країною, і між Україною та Росією була би війна і торгівля водночас.

Але ситуація не зафіксувалася і не може в найближчий час зафіксуватися. І не тому, що нинішній російський владний режим своїх цілей не досягнув, тобто не тому, що війна продовжується. А тому, що мешканці України так і не зрозуміли, навіщо їм бути разом.

Якщо розуміння – навіщо нам, мешканцям України, бути разом, – немає, то і Україна не може бути зафіксована в своїх межах, якщо навіть війна раптом закінчиться.

Тобто мова йде про те, що якщо навіть ті частини України, які ще не охоплені сепаратизмом, не розуміють, навіщо їм бути разом з Україною, то рано чи пізно при сприянні Росії вони неодмінно будуть теж охоплені сепаратизмом.

Принципи бутності разом під час війни доволі прості. Ми є ті, хто має спільні цінності, які мають бути покладені в основу ідентичності "ми". Всі, хто не має спільних цінностей, або повинні їх визнати, або мають бути від'єднані від "ми". Ми є ті, хто має спільні підходи до самоорганізації. Всі, хто дезорганізує нас, мають бути від'єднані від нас або ізольовані до неможливості дезорганізувати нас. Ми є ті, хто здатен до самозахисту. Всі, хто саботує самозахист чи стає на бік тих, хто воює з нами, мають бути або ізольовані, або знищені. Інакше "ми" буде або повільно розмиватися, або швидко знищуватися.

Ідентичність нової України не створена, тому що за її творення державницька еліта ще навіть не бралася. Державницька еліти може воювати, коли вже є протистояння, але завадити протистоянню упереджуючим мисленням вона поки що не здатна.

В Росії ми маємо ситуацію, коли на творення нової російської ідентичності витрачається час, фінанси, організаційні та інтелектуальні зусилля значної частини російської еліти. Але найголовніше – в творенні російської ідентичності безпосередню участь бере держава. Тобто держава в це вкладає свій час, свої фінансові, організаційні та залучені інтелектуальні ресурси.

В Україні в творенні української ідентичності беруть участь окремі інтелектуали, окремі журналісти. Все це неорганізовано, без будь-якої підтримки держави. Причому, зверніть будь-ласка увагу на те, що мова йде не про фінансові ресурси держави Україна. Фінансові ресурси України та Росії неспівмірні. Але організаційні ресурси та залучені інтелектуальні ресурси України та Росії, які вкладаються в творення ідентичності, можуть і повинні бути співмірними.

Суть війни України з Росією – не територія, а ідентичність. І Україна, і Росія, і Європа, і решта світу будуть неодмінно фрагментуватися. Держави руйнуватимуться самі, їх будуть знищувати у війнах зовнішніх чи внутрішніх. Території ідентифікованих громад будуть динамічно змінюватись впродовж тривалого часу майбутнього.

Єдине, що лишатиметься більш-менш фіксованим, це нові ідентичності, що пристосовані до світу без держав, без націй, без стійких територій. Отже лише ті громади, які встигнуть випрацювати нові ідентичності і обрати їх як нове "ми", мають шанс пережити ці смутні часи.

Якою має бути така нова ідентичність?

Сьогодні прості ідентичності перестали працювати, бо вони більше не породжують світову рівновагу між націями-державами. В нинішній російсько-українській війні з одного боку ми маємо імперську ідентичність Росії, втілення якої призводить до її територіальної експансії. Ця ідентичність є квазінаднаціональна, а по суті це ідентичність "нації над націями", ідентичність "старшого брата".

З іншого боку, ми маємо національну ідентичність України, що прив'язана до держави та території. Ця ідентичність опирається фрагментації зв'язки нація-держава-територія, тому що вона ініційована Росією. Хоча в європейській інтеграції Україна зазнала би тих самих наслідків більш повільно і менш жорстоко. Тобто фрагментація є надглобальним перспективним процесом, який знищує зв'язок нації, держави та території. Відтак по злій іронії Росія своєю примітивною ідентичністю ініціювала процес, який нищить і українську, і російську прості ідентичності.

Допоки протистоять одна одній прості ідентичності, між ними можлива лише війна. Навіть тимчасова збройна, політична чи економічна перевага якої-небудь з простих ідентичностей не призведе до закінчення війни. Породить мир та новий світовий порядок лише складна ідентичність. Але її ще потрібно буде випрацювати.

Випрацюванням складної ідентичності могли би займатися партії в свої партійних клубах, але українські партії не звикли працювати теоретично. Цим би могли займатися державні інститути, але завдання створення нової ідентичності українців у нових реаліях їм державою не поставлене, відтак робиться це ними мляво, стихійно і несистемно. Цим би могли займатися великі корпорації, принаймні фабрики мислі на замовлення цих корпорації, але навіть війна не змусила наших бізнесменів думати про світ майбутнього і його нові ідентичності.

Київський Дискусійний Клуб Дилетантів з 24-го лютого 2015 року почав цикл засідань під загальною темою "Складна ідентичність". Метою цих засідань є осмислити складну ідентичність складного світу. Прикладним завданням цих засідань є відповісти на питання – "навіщо нам бути разом?"

Навіщо нам бути незалежними?

Умовний шлях України за роки після Київської Русі – від поляків до росіян і від росіян знову до поляків.

Чому Україна іде то туди, то туди? Чому Україною так хитає як гойдалкою в історії?

Україна потерпає від історичних та геополітичних негараздів через відмову еліти від мислення, тобто через те, що найбільш пасіонарні представники української еліти змушені були віддавати життя на війнах за виживання, а не класти життя на обмислення питань – хто ми є і чого ми прагнемо самі по собі.

Еліта України не має спрямованої на інтелект пасіонарності і не бажає мислити впродовж принаймні останніх років 500. Еліта України традиційно відмовляється брати на себе відповідальність за свій народ і за свою країну, постійно перекладаючи цю відповідальність на когось ззовні.

Отже питання "навіщо нам бути разом?" пов'язане з питанням "навіщо нам бути незалежними?" (навіщо нам бути самими собою, самостійними, без кого б то не було зверху?)

На перше питання в української еліти була примітивна відповідь – любов до мовно-культурного комфорту. На друге питання українська еліта теж давала примітивну кон'юнктурну відповідь – "незалежність від поляків, бо вони жорстокі та нестерпні", "незалежність від росіян, бо вони жорстокі та нестерпні".

Українська еліта ніколи не хотіла бути в своїй країні повністю незалежною. Ідея незалежності від поляків це була ідея залежності від Росії. Точнісінько так само, як ідея незалежності від Росії є ідеєю залежності від Європи сьогодні.

Отже мова ніколи не йшла про те, щоб Україна була повністю незалежною. А що означає бути повністю незалежним? Це мати свободу А навіщо нам свобода?

Очевидно, незалежний тільки той, хто займає наймасштабнішу позицію свободи – позицію свободи та самостійності цілого людства. Тільки ця масштабна незалежність створює умови політичної та економічної свободи.

Життями зокрема українців розплатилася Росія за Першу світову війну (1914-1918), життями в більшості своїй українців СРСР розплатився за дезорганізацію більшовиками економіки та класову боротьбу шляхом голодомору (1921-1923, 1936-1937, 1946-1947), життями зокрема українців СРСР розплатився за Другу світову війну (1941-1945, причому сьогодні російська влада заявляє, що Росія виграла би цю війну і без України), життями українців США та Росія платять зараз за своє протистояння, а Європа – за свої страхи щодо Росії та своє небажання змінюватися.

Тільки свобода як вільне мислення та вільна стратегічна політика перетворює Україну на країну, життями якої, як мінімум, ніхто ззовні не платить за свої цивілізаційні експерименти та зміни світового порядку.

Наявність власної держави не є гарантією свободи. Наявність масової національної свідомості не є гарантією свободи. Гарантією свободи є лише наявність самостійного масштабного мислення, яке породжує світового рівня політику, економіку та культуру, включно з наукою.

Свобода країни це наявність мислення хоча б у дуже невеликої частини еліти цієї країни, яке має масштабний характер, відповідає на перші і останні запитання, будує не націю, а цивілізацію людства, яке є надглобальне (космічне) і апелює до вічності.

Еліта має постійно триматися процесу розвитку мислення, випрацьовувати нові ідеї та інновації. Причому еліта сама не має попадати в залежність від своїх нових ідей. Чудовий приклад – марксизм. Це вчення дозволило Росії та Китаю посилитися в цивілізаційному плані. Але російська еліта, не маючи тисячолітнього цивілізаційного досвіду, сама попала під домінуючий вплив марксистських ідей, втратила мислення, змушена була архаїзуватися до примітивної ідеї імперської територіальної експансії і зараз продовжує втрачати мислення разом з перспективами. В той же час китайська еліта, маючи декількатисячолітній цивілізаційний досвід, зуміла зберегти мислення, обмежити вплив марксистських ідей, уникнути мислительної архаїзації і стати світовим лідером.

Сьогодні лише три країни в світі намагаються втримати процес розвитку мислення – США, меншою мірою Китай, ще менше – Польща. Причому Польща змушена стрімко втрачати мислення під тиском Європи та Росії. Ще недавно сильні в плані мислення Франція, Німеччина та Росія відмовилися від мислення в 90-ті роки ХХ століття. В Україні мислення ледь животіє – зусиль окремих інтелектуалів не вистачає, бо решта української еліти жорстко опирається мисленню. Якщо українська еліта не зробить зусилля і не почне мислити, Україна буде зруйнована.

Справжня війна розгортається не на полях збройних битв, а на полях суперництва мислення. Якщо мислення не встигає відповідати на важливі запитання, то тоді воно збройною загрозою і пролитою кров'ю примушується до відповіді у ситуації кризи, війни та цейтноту. А якщо навіть це не допомагає, тоді смерть – бо така країна і така еліта не мають права на існування.

Свобода це не відповідальність за самих себе як націю, державу, територію чи навіть локальну цивілізацію. Справжня свобода це відповідальність за ціле людство. Справжня свобода це наявність власної сучасної і орієнтованої на тривалу перспективу філософії та наявність інноваційних гуманітарних теорій, які дозволяють подолати нинішню загальнолюдську кризу та повернутися на шлях проривного розвитку всього людства. Саме таке масштабне мислення вперше створює свободу якоїсь групи людей.

На представленій 26-го лютого 2015-го року лютого ініціативі "21-ше листопада" мною було презентовано проект "Інакше", тобто проект створення нового мислення, нової філософії в Україні та нових теорій у сфері гуманітаристики. В прикладному аспекті це буде зокрема відповідь на питання "навіщо нам бути незалежними".