Ті самі гроші, ті самі граблі 

Купую на базарі зелень. Бабуся ціну називає – позахмарну. На питання, чого ж так дорого, відповідає: так долар же як піднявся... Яким чином долар впливає на ціну на базарі? Чи тільки Нацбанк винен у скаженому курсі?

Зміну обмінного курсу гривні до інших валют часто називають помилково «зростанням долара чи євро». Але навіть враховуючи періодичні коливання курсів усіх світових валют, зростання обмінного курсу більшості з них відносно якоїсь однієї слід називати падінням курсу саме цієї національної грошової одиниці, а не зростанням усіх інших. То не долар росте, а гривня падає.

Купоно-карбованець нас нічому не навчив

На долю попередньої вітчизняної грошової одиниці, купоно-карбованця, випали періоди гіперінфляції. Але й після введення у 1996 році гривні процеси, що призводять до зниження її вартості, відбуваються постійно та невідворотно. Звісно, є фахівці, які високо оцінюють проведену на той час «грошову реформу».

Але варто відверто визнати: під час грошової реформи відбувся лише обмін (деномінація) купоно-карбованців на гривню. Органічного поєднання грошової та фінансової політики так і не було досягнуто. Саме це і обумовило подальший кордебалет із національною валютою. Нагадаю, обмін купоно-карбованців на гривню відбувався за курсом 1 грн. = 100 тис.крб. Обмінний курс тоді встановився близько 1,8 грн./$. Різка зміна курсу відбулася у 1998-99 рр., коли гривня сягнула 3,5 та 5 грн./$, а також у 2009 – 8 грн./$. Наприкінці 2014-го обмінний курс НБУ сягнув майже 16 грн./$ та 20 грн./€. Тепер маємо ще майже удвічі вищий. При цьому кожного разу відповідальність здебільшого покладають на Національний банк, а причинами визнають зовнішні фактори (у 1998 р. – падіння рубля, у 2009 р. – світова фінансова криза, у 2014 р. – російська військова агресія тощо). 

Серед причин нинішнього падіння курсу гривні також називають безконтрольну емісію, роздуті державні витрати, високий дефіцит бюджету, невизначеність у подальших перспективах країни, відставку уряду Азарова і можливість відставки уряду Яценюка і всяке інше. Всі ці причини реально мають вплив на економічну ситуацію в країні. Але тим часом у тіні лишається елементарна економічна закономірність: якщо ціни зростають, то обмінний курс національної валюти точно падатиме через зниження її реальної купівельної спроможності. І будь-які намагання НБУ утримати курс будуть марні.

Порівняймо динаміку офіційного індексу інфляції (індексу споживчих цін, що характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання) та середньорічного обмінного курсу НБУ. Неважко помітити, що реальне знецінення гривні (навіть незважаючи на явне заниження офіційного індексу інфляції) значно перевищує динаміку обмінного курсу, створюючи підстави для подальшої нестабільності національної грошової одиниці. Тобто чим менше можна купити за гривню, тим крутіше скаче в обмінниках долар/євро.

Зокрема, різке падіння курсу національної валюти до 8 UAH/USD наприкінці 2008 р. було закономірним наслідком зменшення купівельної спроможності гривні за період з кінця 1999 р., коли встановився курс близько 5 UAH/USD, бо з тих пір ціни в Україні зросли в середньому в 1,5-2 рази. Так само сталося і в 2008-2014 рр., спонукуючи обвал курсу гривні у попередньому році: гривня знецінилася – курс виріс. Кожного разу процес зміни обмінного курсу носив об’єктивний характер і був наслідком реального знецінення національної грошової одиниці. І він не міг увесь час компенсуватися намаганнями НБУ стримувати валютний курс лише за рахунок активних операцій на валютному ринку.

Гривня «внутрішнього згорання»

Якщо проаналізувати динаміку індексу інфляції та індексу обмінного курсу гривні (див. графік), то чітко спостерігається кілька періодів, що мають різні показники, але схожий характер. Процес знецінення гривні можна прирівняти до принципу роботи двигуна внутрішнього згорання.

Прослідковуються наступні «такти»:

- поступове знецінення національної грошової одиниці через зростання цін;

- падіння обмінного курсу гривні внаслідок зниження її купівельної спроможності;

- нове зростання цін (і, відповідно, черговий етап знецінення гривні) внаслідок зміни обмінного курсу;

- подальше повторення зазначеного «циклу». 

При цьому варто зазначити, що впродовж представленого «циклу» зниження купівельної спроможності гривні відбувається фактично двічі. Спочатку – внаслідок зростання цін за незмінності обмінного курсу, а потім, коли обмінний курс нібито «наздоганяє» реальне зниження купівельної спроможності національної грошової одиниці, ціни зростають ще раз, але вже внаслідок зміни обмінного курсу. Тобто спочатку інфляційний процес виступає причиною девальвації національної валюти, а потім уже девальвація спричиняє інфляцію. Можна було б казати про винахід такого собі «вічного двигуна», наслідком безповоротної дії якого є згорання національної грошової одиниці України.

Цікаво, що в середині циклу є певний психологічний момент. Недовіра до національної валюти призводить до того, що населення країни власноруч «накручує» курс. Наочний приклад – та сама історія з зеленню на базарі. Навіть якщо нема формального підґрунтя до зростання ціни, завжди знайдуть «причину» для цього.

Що ж до підстав для реального знецінення гривні, зростання споживчих цін, – звичайно, в основі тут лежить цілий комплекс причин внутрішнього та зовнішнього характеру. Але основними є недорозвиненість ринкових механізмів в економіці України, а також непрофесійність дій урядових структур, які не тільки не в змозі протидіяти інфляційним процесам, а сприяють їм.

Хто приборкає інфляцію?

Основна функція грошей – вони є засобом збереження цінності (утворення скарбів, заощадження, накопичення тощо). Гривні ж, варто визнати, функція збереження вартості (цінності), на жаль, не була притаманна з самого початку її введення. Відповідно, цю функцію в українській економіці за неї виконують грошові одиниці інших країн. До речі, більшість населення України, навіть та його частина, яка не надто розуміється на теорії грошей та особливостях національної фінансово-грошової політики, зробила свої висновки і вже традиційно віддає перевагу зберіганню готівкових коштів саме у євро чи доларах США.

За Конституцією, забезпечувати стабільності грошової одиниці є основною функцією Нацбанку. А забезпечення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики покладено на Кабмін. Отже, стабільною гривня може бути лише за умови скоординованого комплексу дій з боку Кабміну, НБУ, Мінфіну, Мінекономіки, Антимонопольного комітету, інших органів державного управління. Результат буде, якщо всі вони спрямовуватимуть свої дії на стабілізацію національної грошової одиниці та протидію зниженню її купівельної спроможності.

Вітчизняні експерти з питань економічної безпеки неодноразово підкреслювали: важливо домогтися, щоб національні гроші виконували функції накопичення. Однак це залежить не тільки від банківської системи, а великою мірою – від економічної політики уряду. Але всі українські уряди цим питанням не особливо переймалися. Уряд нинішній, на жаль, не виняток. Якось не привернуло урядової уваги ні значне зниження купівельної вартості національної валюти навесні минулого року внаслідок спекулятивного зростання споживчих цін, ні подальше безпідставне зростання вартості пального (навіть за умов зниження цін на нафту у всьому світі), результатом якого стало чергове зростання цін уже внаслідок підвищення вартості транспортних витрат.

У такій ситуації зміна обмінного курсу гривні є закономірною навіть без урахування інфляційних очікувань населення внаслідок політичної нестабільності. І штучно занижений офіційний рівень інфляції, який за 2014 рік становить 24,9%, у будь-якому разі не може вважатися вирішенням проблеми, оскільки і значне зниження купівельної вартості національної валюти, і, відповідно, зменшення реальних доходів населення відбулося реально, а не на папері. Наслідки не забарилися: через черговий обвал гривні доходи і статки українців фактично знизилися більш ніж утричі.

Зауважимо, про адміністративне регулювання цін з боку держави не йдеться. Але від моніторингу рівня цін та реалізації засобів антимонопольного регулювання відповідні держоргани ніхто не звільняв. Провина Нацбанку в цій ситуації полягає у тому, що керівництво НБУ в особі як Степана Кубіва, так і Валерії Гонтаревої вчасно не порушило питання про необхідність вжиття заходів зі стабілізації купівельної спроможності гривні, необґрунтоване зниження якої стало основною причиною чергового падіння курсу національної валюти.

Головна проблема полягає в тому, що прояви зазначених «механістичних закономірностей» у разі скорочення інтервалу можуть призвести до повернення у часи гіперінфляції, яка свого часу зруйнувала більшу частину економіки України. Важливо підкреслити, що основною проблемою купоно-карбованця свого часу виявився не слабкий технологічний захист, а незахищеність від непрофесійних дій тогочасних урядовців. І варто докласти зусиль, щоб його наступниця гривня не повторила сумного шляху свого попередника.