Ось Адміністрації Президента України і Міністерству закордонних справ вони взагалі не потрібні. Ну, так вони пишуть в Пояснювальній записці до проекту Постанови Верховної Ради України «Про схвалення звернення від імені України до Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй та Ради Європейського Союзу стосовно розгортання на території України міжнародної операції з підтримання миру і безпеки». Саме так і пишуть: "9. Громадське обговорення. Проект Постанови не потребує проведення консультацій із громадськістю".

Дійсно, ну про що з нами, громадськістю, говорити? Тим більше привід же дріб"язковий - "розгортання на території України міжнародної операції ООН з підтримання миру і безпеки". Де ж тут "компетенція" громадськості. Громадськість обрала президента і Верховну раду, а далі - відпочиває до наступних виборів. Цей підхід у нас у владі передається в спадок. Що дало б громадське обговорення цієї ідеї? Багато питань, на які треба дати відповідь. Але ці відповіді допомогли б краще усвідомити ситуацію.

Можливо, допомогли б владі побачити альтернативу своїй політиці, якої вона зараз не бачить категорично. А громадськості - правильно зрозуміти наміри влади та підтримати її дії (якраз те, що дозволяє уникнути розхитування човна). А ще, можливо, громадське обговорення дозволило б покращити текст проекту постанови і особливо супроводжуючих документів.

Наприклад, якби мені дозволили взяти участь в громадському обговоренні, я би поставив такі питання:

1. Якщо врегулювання на Сході України відбувається в рамках т.зв. "мінських домовленостей", які укладені між Україною та "ДНР", "ЛНР" при посередництві РФ і ОБСЄ, то чому введення миротворців відбувається без погодження з ними? Адже апелюючи до необхідності виконання цих домовленостей ми в той же час робимо щось, що ніяк не вкладається в їх логіку?

2. А що буде, якщо РФ і "ЛНР" з "ДНР" не погодяться на введення миротворчих військ ООН? Ну, окрім якоїсь сумнівної вартості інформаційної бульби, що РФ з ЛНР і ДНР погані і не пояснюють, чому виступаються проти. Нам же мир важливіший? Чи все таки щось інше?

3. А чому в текстах звернень президента немає посилань на вже існуючі рішення РБ ООН і ЄС з питань війни в Україні? У нас якийсь новий мирний процес почався, чи той самий продовжується?

4. Який юридичний статус, з точки зору українського законодавства, т.зв. "мінських домовленостей"? Ні, для війни і миру це значення не має. Але для посилання на них в міжнародних політико-правових документах - має, і при тому велике. Це договір? Як, ким, на яких підставах укладений? Як ратифікований? Де текст почитати можна (окрім сторінки ОБСЄ в інтернет)?

5. Якщо "ЛНР" і "ДНР", як це написано в пояснювальній записці, - терористичні формування (до речі, а чому? хто, де, коли прийняв таке рішення?), то чому ми з ними укладаємо т.зв. "мінські домовленості", і чому весь світ повинен допомагати нам виконувати домовленості з терористичними організаціями? І що таке співробітництво з терористичними організаціями? Чи ми не укладали угод з ДНР і ЛНР, а лише з якимось двома громадянами? Але в такому разі, чому ми виконуємо такі договори?

6. Як т.зв. "мінські домовленості" Україна виконує? В супровідних документах до проекту постанови є три варіанти цього терміну - 1) мінські домовленості/проект Постанови/; 2) "мінські домовленості" /пояснювальна записка до проекту Постанови/; та 3) Мінські домовленості (Мінський протокол від 5 вересня 2014 року та Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року), «Комплексу заходів з імплементації Мінських домовленостей» та Декларації Президента України, Президента Французької Республіки, Президента Російської Федерації і Канцлера Федеративної Республіки Німеччина про підтримку «Комплексу заходів з імплементації Мінських домовленостей», схвалених у Мінську 12 лютого 2015 року /в тексті листів президента Порошенка до ООН і ЄС/.

7. Чому з усієї анексованої в України території українська влада вважає за потрібне боротися (за допомогою міжнародних миротворчих сил) за повернення лише однієї, меншої за розмірами, частини? Тому що в Криму немає війни? Тобто, якщо на Сході України війна закінчиться, українська влада теж може втратити інтерес до цього регіону, за аналогією з Кримом?

Тобто багато є питань у громадськості. Вони звичайно усі дрібненькі, як на рівень МЗС і АПУ. Але ось небажання відповідати на них нічого доброго не принесе.