Погані не самі юридичні формулювання, проголосовані сьогодні в Верховній Раді (хоча з точки зору права їх можна і потрібно критикувати).

Погано, що замість спокійної зваженої експертної дискусії, роз'яснення мотивів і причин, вдумливого аналізу аргументів та контраргументів через парламент силою протягнуті певні рішення, проекти яких також підготовлені нелегітимно.

При цьому за відсутності будь-яких вагомих чи серйозних аргументів влада навмисно звела дискусію до навішування ярликів і поляризації суспільства, ідентифікації учасників політичного процесу за принципом «свій–чужий».

Єдиним аргументом щодо закріплення в Конституції положення про особливості місцевого самоврядування в Донецькій та Луганській областях є відповідні положення Мінських домовленостей.

Але перед тим, як назвати ці угоди причною і підставою для внесення змін до Конституції, автори цього правового варварства повинні були подбати про те, щоб Мінські домовленості були укладені відповідно до українського законодавства. Через те, що Мінські домовленості укладені поза рамками законів України, президент був позбавлений можливості внести їх на ратифікацію до Верховної Ради. І ті, хто апелюючи до війни і миру, кричать про те, що Мінські домовленості треба виконувати (а через фразу додають, що виконувати ми їх все рівно не будуть) повинні були перш за все подбати про ратифікацію цієї недоугоди.

Таким чином, підставою для зміни Конституції України стала не воля чи потреби народу, а волюнтаристські і невигідні домовленості, нав'язані зовнішніми гравцями, в тому числі державою-агресором.

Тому питання не в рівні компетенції, статусі чи способі реалізації майбутньою місцевою владою Донеччини та Луганщини своїх повноважень, а в тому, що ніяких таких положень у Конституції не повинно бути взагалі. Єдина причина для появи такої пропозиції – це війна. А ось узаконювати війну – це елементарне невігластво.

Під парламентом було жарко і з вибухами. Особисто я проти того, щоб калічити вибуховими пакетами пацанів-нацгвардійців. Але відповідальність за ці вибухи несе, перш за все, влада, яка зробила все можливе для того, щоб учасники політичного процесу навколо Конституції ставилися один до одного, як до ворога.

265 голосів «за» – особисто для мене не трагедія, а стимул працювати активніше і робити більше для роз'ясенння своєї позиції.