Після нічного скандалу в офісі «Укртранснафти» президент Петро Порошенко заявив про необхідність виконувати рішення її наглядової ради, а Ігор Коломойський поінформував про знаходження компромісу з главою держави і прем’єр-міністром. Зрозуміло, що на цьому історія з державною компанією не закінчиться.

У Коломойського все ще залишається значний пакет акцій «Укртранснафти», який дозволить йому контролювати дії нового менеджменту. Так що нові корупційні скандали вже через недовгий час нам забезпечені – при цьому їх фігурантами обов’язково стануть чиновники, які ініціювали відхід з компанії близького до керівника Дніпропетровської ОДА менеджменту.

Добре пам’ятаю схожу історію в Росії. Вона сталася в період, дуже схожий на український – коли олігархи були гарантами стабільності, а при владі перебував відносно реформаторський уряд. У 1997 році війна розгорнулася навколо «ласого шматочка» – компанії «Связьинвест». Придбати цю компанію збирався Володимир Гусинський, а його головним конкурентом був інший олігарх – Володимир Потанін.

Борис Березовський, який тоді намагався бути посередником між колегами, домовився з представниками влади про те, що «Связьинвест» відійде Гусинському. Але Потанін виграв аукціон – абсолютно несподівано для Гусинського і Березовського. У цьому успіху конкурента Гусинський угледів зацікавленість урядової команди. А Березовський був обурений обманом.

Помстилися олігархи оригінально. У ЗМІ з’явилася інформація про величезні гонорари, отримані міністрами за написання книги «Історія приватизації в Росії». Команда Анатолія Чубайса була розгромлена – до речі, тоді припинилася політична кар’єра голови Держкоммайна Альфреда Коха, зараз популярного блогера. Сам Чубайс вистояв, але впливу практично позбувся. За кілька місяців він пішов у відставку разом з усім кабінетом Віктора Черномирдіна і більше у владу вже не повертався.

«Справа письменників» призвела до фактичного переформатування російської влади і ліквідації її реформаторського крила. Вона створила можливості для реставрації – уже через півроку після відходу Чубайса прем’єром Росії став Євген Примаков, а там – і до Путіна рукою подати. Олігархи остаточно відмовилися від відповідальності за країну, перетворились у ворогуючих між собою споживачів ресурсів. Наслідки тієї давньої історії ми спостерігаємо зараз в Україні. І при цьому готуємо ґрунт для того, щоб історія повторилася вже на українських теренах.

У Коломойського – як і в його опонентів – є свій телеканал, пропагандистські ресурси, депутати, здатність займатися розслідуваннями і публікацією компромату. Його опоненти теж відрізняються схожими можливостями. За великим рахунком, ми на порозі самовбивчої війни компроматів – і залишається тільки сподіватися, що до реставрації минулого вона не приведе.