Майбутній Великий Український Мур – це не лише якась там «лінія Маннергейма» (хоча фортифікація, звісно, передусім: протитанкові рови, бетонні бліндажі, які витримають пряме поціляння 152-міліметрової гаубиці «Акация», ну й, власне, огорожа на рівні хоча б межигірської з колючим дротом нагорі). Головне – ментальна перешкода, яка має фіксувати прірву між двома цивілізаціями.

Хочеться не скотитися до профанного спрощення, зберегти якийсь рівень розуміння складності процесів, але який тут рівень, коли на тебе пре орда психопатів?

Ми не владні над географією. Я не поділяю оптимізму окремих експертів, які не дочекаються, доки сусідня держава розпадеться на десяток удільних князівств, кожне завбільшки із п’ять Францій. Безпечніше для нас виходити з того, що центротяжні процеси, які підтримуються звичкою та специфічною ментальні­стю, переважатимуть відосередкові, а отже, імперія з керівництвом того чи того ступеня непритомності ще довго нависатиме над північно-східним кордоном. Відповідно чогось доброго звідти чекати марно. Афоризм покійного президента РФ «Прокинувся зранку – подумай, що ти зробив для України» залишиться в пам’яті як взірець чорного гумору історії, як доказ від зворотного. Бажано було б узагалі перервати будь-які відносини включно з економічними просто через те, що їх перебіг завжди непередбачуваний: то їм сир наш не подобається, то літаки, то ціну на газ візьмуть зі стелі.

Хай би яка демократична влада воцарилася в Росії (авжеж!), нічого, крім диверсій, якщо не прямої агресії, від неї чекати не слід. Ця країна за своєю природою не може не займатися справами сусіда. Замість того щоб полагодити паркан десь у Воронежі, вона палитиме Дебальцеве. Це частина її свідомості. «Всємірная отзивчівость», дідько! Тож байдуже, яка конфігурація складеться на Донбасі, чи вдасться очистити його від окупантів, чи вдасться нейтралізувати люмпен, який устиг ковтнути влади й крові, чи вдасться каналізувати настрої місцевих обивателів, яких інтоксикували ненавистю до Великої землі. А може, ми приречені мати багаторічний гнояк на своїй території, нове Придністров’я – тим гірше, тоді мур матиме трохи іншу конфігурацію, але все одно мур!

Інша річ, чого чекати не від Росії, а від росіян? Як із ними далі поводитися? І вже чутно заклики наводити мости з притомними бранцями Кремля, підтримувати культурний обмін, брататися через голови урядів, обійматися з тими неушкодженими 14%, чи скільки їх там залишилося. Я відповідально стверджую, що цей намір як мінімум безвідповідальний. Контакти між людьми – то справа особиста. У когось там родичі, у когось друзі, в когось колишні кохані. Зрештою, є Макарєвіч. Незнайомі добрі й світлі люди. З ними треба спілкуватися, подекуди приймати в гості, відігрівати від калінінградсько-московсько-сахалінських морозів, але ніяких «фестивалів дружби», ніякого «спільного демократичного фронту». Все скінчено. Років за 50 повернемося до цього питання.

І ніякої політики відчинених дверей. Може, й давати порятунок, але дуже обереж­­но. Один колишній російський урядовець, а нині біженець до Німеччини написав у своєму блозі заклик до одноплемінної інтелігенції: мовляв, треба всім лібералам бігти в Україну й уже звідти (тобто звідси) пробувати побудувати «альтернативну Росію». У погано прихованому підтексті читається наївне переконання: у них (у нас) ані своєї повноцінної держави, ані повноцінного суспільства, ані повноцінної культури. Сміливо розгортайтеся на порожньому місці. Можна легко уявити вихватки цієї гіпотетичної діаспори, бачачи поведінку перших політемігрантів новітньої хвилі: більшість із них, щойно вони опиняються на території свободи, починає повчати українців із пансь­ким, точніше «барським» апломбом. Знову допомагати їм розбудовувати Росію? Українці одного разу на свою біду вже конструювали чужу імперію.

Неволя заразна. Соціальна інфантильність заразна. Прагнення «порядку» й доброго царя заразне. Як воно відбувається, ми бачили на прикладі нашого Сходу. Тому не боюся повторитися: потрібен великий український файрвол (у когось асоціації театральні, в когось комп’ютерні, про всяк випадок перекладаю: «залізна завіса»). Доки в організмі не виробились антитіла до вірусу рабства, краще потримати карантин. Тим більше що крім східного напрямку перед нами весь світ. Досі, будьмо із собою відверті, не освоєний належним чином.