Економіст Мар’ян Заблоцький вважає значне підвищення тарифів на газ для населення цілком виправданим і навіть конче необхідним

Згідно зі взятими урядом зобов'язаннями перед МВФ у 2015 році ціни на газ для малих споживачів підвищаться у 3,3 рази, для великих – у 4,3 рази. Розрахунки у Меморандумі МВФ показують, що після підвищення тарифів малі споживачі будуть сплачувати 42% собівартості газу, великі – 83%.

Разом з тим, уряд збільшив у бюджеті витрати на субсидії для населення в 2,8 рази, до 24 млрд грн. До квітня 2017 року тарифи для всіх споживачів мають відповідати імпортній ціні. Відповідно, має також зростати обсяг субсидій для населення.

На мою думку, підвищувати тарифи на газ та одночасно субсидії для населення було б варто, навіть якщо б ми не були банкрутами, а резерви НБУ були наповнені валютою. Проблема в тому, що чинна система тарифів на газ субсидіює заможних українців за рахунок бідних.

До таких висновків простими математичними розрахунками дійшли фахівці Світового Банку:

Джерело: Світовий банк 

Згідно із розрахунками Світового банку від 2011 року, найбагатше населення отримувало у два рази більше субсидій, ніж найбідніше. Це навіть попри те, що тарифи на газ для споживачів, що спалюють понад 6 тис. кубів газу на рік, втричі вищі, ніж для малих споживачів. Справа в тому, що великі споживачі спалюють дуже багато газу, і навіть незначна субсидія у підсумку дає значну суму.

Візьмемо простий гіпотетичний приклад. Типова українська сім'я із трьох осіб, що проживає в квартирі, може очікувано спалити до 300 кубометрів газу на рік. В Україні близько 3,5 млн. таких домогосподарств, що складає лише третину споживачів.

Натомість, простий пошук в Інтернеті покаже, що елітний будинок на 500 квадратних метрів спалює близько 20 тис. кубометрів газу на рік, з яких половина це опалювання басейну.

До квітневого підвищення тарифів на газ на середньостатистичну сім'ю припадало 2 тис. грн бюджетної субсидій на рік, а на сім'ю з елітним будинком – понад 100 тис. грн, з яких 50 тис. грн – на басейн. Маразм та несправедливість усталеної системи дотацій оплати на газ кричущі. А наслідки до яких приводить така система є без применшення – катастрофічними.

Субсидіювання тарифів на газ та опалення – головна причина нестачі валютних резервів України. НБУ на початку січня 2015 року озвучив шокуючі цифри: у 2014 році 8,6 млрд дол були витрачені саме на Нафтогаз, і лише 1,3 млрд. дол на інші валютні інтервенції.

Я не маю сумніву, що якби не чинна несправедлива система тарифів на газ, то девальвація гривні вже б давно зупинилась. Велика інфляція, що спричинила девальвацію, в першу чергу вдарила по найбідніших верствах населення. Інфляція справедливо має назву "податок на бідність".

Окрім цього, чинна система неринкових цін на газ для населення мала два дуже негативних побічних ефекти. Перший – це стимулювання корупції. Схема корупції на газі наступна: газ для населення списується за найнижчою ціною, але реально населення стільки його не споживає. Потім цей газ перепродується за іншою ціною комерційним структурам.

Другий негативний ефект полягає у стримуванні розвитку енергозберігальних технологій. Низькі тарифи роблять інвестиції в них непривабливими. Результат – Україна дев'ята з кінця в світі з енергоефективності у рейтингу Світового банку. Високе споживання газу ставить нас у залежність від Росії, яка веде з нами не тільки реальні бойові дії, але й газово-економічну війну.

Будь-які із зазначених причин були б достатніми для вирівнювання тарифів на газ. Але навіть якби у нас не було ні війни, ні економічних проблем, то підвищення тарифів з одночасним підвищенням субсидій все одно було б варто здійснювати суто з міркувань соціальної справедливості. Соціальна справедливість в оплаті комунальних послуг полягає в прямих субсидіях для бідних, а не низьких субсидійованих цінах для всіх.