Стосовно лісових пожеж в Сибіру, монастирів, що горять у центрі Москви і свічок, що згасають в руках патріархів у Великдень у храмі Христа Спасителя.

Олексій Толстой у своїй художній монографії про опричнину «Князь Серебрянный» (автор тричі кидав її через шокуючі описи звірств своїх співвітчизників в літописах, з якими працював) пише, що в Івана Грозного була серйозна паранойя щодо знаків і знамень – все життя він маніакально чекав страшної розплати. Ще до 17-ти років Цар вжевчинив стільки страт і жорстокостей, що сприйняв спустошливу пожежу в Москві 1547 року як відплату за свої гріхи. Він згадував: «Господь карав мене за гріхи то потопом, то мором, і все я не каявся; кінець-кінцем Бог послав великі пожежі: і ввійшов страх в душу мою, і трепет в кості мої, і збентежився дух мій». Але то був романтичний юнак - далі він ще більше розійшовся і вирізав людей цілими містами. А ночами майже не спав від кошмарів. 

Вмирав Грозний страшно. Антрополог Михайло Герасимов пише, що у царя в останні роки життя на хребті розвинулися потужні соляні відкладення (остеофіти), які завдавали йому страшні болі при кожному русі. В останній рік він уже не міг сам ходити - його носили. До того ж, Грозного з’їдав невиліковний на той час сифіліс. Микола Костомаров пише: "На початку 1584 року відкрилася у нього страшна хвороба; якийсь гниття всередині; від нього виходив огидний запах». Тіло Царя було вкрите пухирями і ранами. Перед смертю Грозний виглядав немічним старим, хоча йому було лише 53 роки. Та найбільше він був змучений безсонням і постійними страхами. Стара няня-віщунка, яка вигодувала його немовлям, погрожувала йому пеклом і примовляла: « Есть там для тебя место, Ваня, великое теплое место». 

Цікаво, а як спиться Путіну під потріскування палаючих Красноярських лісів?