Українсько-російська війна стала одним з наймасштабніших воєнних конфліктів на території Європи в ХХІ столітті. Більш ніж рік прямого протистояння на Сході України показав безліч слабких сторін Північного гіганта та відчутно погіршив відносини Росії навіть з найближчими союзниками. В результаті, розстановка сил на континенті кардинально змінилася, надовго поховавши мрію Путіна про Радянський Ренесанс.

На відміну від операції російський військ на території Грузії в серпні 2008 року, яку російським військовим вдалось завершити оперативно і з мінімальними втратами, війна з Україною виявилась затяжним конфліктом, в якому російська сторона та підтримувані нею терористичні угрупування несуть значні втрати.Безславний провал проекту «Новоросія» та падіння економіки РФ в сумі з міжнародними санкціями значно похитнули позиції Кремля на пострадянському просторі, накривши під руїнами міст Донбасу мрію Путіна про «единый, могучий…».

І якщо всередині Росії кремлівська верхівка, завдяки потужній пропаганді, ще може утримувати стабільну ситуацію, то в зоні зовнішніх територіальних інтересів Москви зараз спостерігається справжній крах ідеї "русского мира".

Яскравою ілюстрацією такого падіння є відносини з одним із найближчих партнерів РФ – Білорусією, хоча донедавна дует Мінська-Москви вважався практично нерозривним. З моменту розпаду Радянського Союзу Білорусь брала активну участь практично у всіх інтеграційних проектах Кремля, а Лукашенко був чи не найбільшим союзником Путіна, оголосивши ідеологічний Джихад країнам Заходу. Єдиний економічний простір, Євразійське економічне співтовариство, Митний союз, Євразійський Союз – кожен згенерований в Москві етап відновлення Радянського Союзу знаходив однозначну підтримку в Мінську. Так було донедавна…

З початку відкритого російського вторгнення на територію України в зовнішній і внутрішній білоруській політиці спостерігаються серйозні метаморфози. Схоже на те, що перспектива побачити «вежливых людей» десь під Гомелем або Могильовом не дуже тішить Лукашенка і він всерйоз вирішив переглянути своє відношення до братських сусідських відносин з РФ.

Такі зміни можна побачити в цілій низці внутрішньополітичних рішень, а також у зміні риторики Лукашенка, який все частіше нагадує прагматичного політика, а не білоруську копію Фіделя Кастро.

Так, Президент Білорусі нещодавно наголосив, що його країна не є частиною «русского мира», в своїх інтерв’ю виступав за збереження цілісності України та заявляв, що не сприймає проект «Новоросія», а нещодавно проігнорував заходи організовувані в Москві на 9 травня. Крім цього, білоруською стороною було прийнято ряд важливих рішень в сфері ідеології. Фактична відмова від одного з символів донбаських терористів – георгіївської стрічки та заміна її на білоруську символіку, свідчить про небажання Мінська водити хороводи навколо піонерських вогнищ, які так залюбки розпалює Кремль.

Схоже, що аналіз подій в Україні та гра російської пропаганди на мовному питанні, змусили білорусів переглянути і це питання та почати поступове впровадження білоруської мови в систему вітчизняної освіти.

Але не тільки Білорусією єдиною… Так, нещодавно в Казахстані – ще одному потужному союзникові РФ, жінка, яка негативно висловлювалась про етнічних казахів, отримала чотири роки умовно. Справа є символічною і демонструє готовність Астани швидко реагувати на зовнішні загрози зі сторони РФ, від яких сьогодні не застрахована жодна країна, що має кордони з Росією.

Агресія Російської Федерації, яка останнім часом відчувається «от черного моря до британских морей…», а також відсутність будь-яких проявів адекватного мислення у керівництва величезної країни з ядерним озброєнням, змушує навіть колишніх надійних партнерів триматися в постійній готовності.

Вже сьогодні очевидно, що велика і досить перспективна в минулому держава кожного дня втрачає свої позиції на міжнародній арені. Якщо раніше Північного гіганта сприймали як реальну серйозну альтернативу Європейського Союзу на Сході, то сьогодні більшістю країн світу Росія сприймається, як збільшена копія Північної Кореї, з єдиною тільки різницею, що в Москви, на відміну від Пхеньяна, є газово-нафтова голка, на яку вона регулярно підсаджує стареньку Європу. Проте кожна, навіть найбільш хронічна залежність лікується, будь-яка економіка цивілізованого світу досить швидко перелаштовується, а от країна, яку її керівництво за кілька років перетворило з континентального лідера в гігантську сировинну базу, повинна витратити десятки років на своє оновлення.

Російський ведмідь так і залишився тим самим ведмедем, щоправда тепер він обмотаний ще й поясом шахіда… Навряд чи хтось захоче мати справу з такою твариною. Тому найближчою перспективою Російської Федерації є подальша її ізоляція навіть від найближчих партнерів, а далі вже добре протоптана династією північно-корейських лідерів стежка над прірвою, якою Путін впевнено поведе такий відданий йому народ.