Цей пост, безсумнівно, має починатися з декількох важливих застережень, зауважень і попереджень. По-перше, дивним чином виглядає стаття про телебачення від людини, яка останні чотири роки телевізор бачить декілька разів на рік, і то мимохідь (від цього пречудового проведення часу я повністю відмовилась, чого і всім раджу – життя без тєліку не зупиняється, а зовсім навіть навпаки – пришвидшується та набуває нових барв).

Крім того, також прошу не сприймати цей текст як істину у вищій інстанції. Претендувати на повноту матеріалу я при всьому своєму бажанні не можу, оскільки під час поїздок до Великобританії телевізор зачіпала лише епізодично. Але разом з усім цим, англійське телебачення встигло справити на мене неабияке враження, що і дає мені підстави думати, що цей текст має право на існування – хоча б у якості нотаток та записів "на полях".

Слова про "найкраще телебачення" – це не моя вигадка. Саме це стверджує Кейт Фокс, антрополог і авторка книги "Watching the English". Утім, згадує вона про це скоріше побіжно, зазначаючи, що цей факт є загальновизнаним. Не будемо занурюватись надто у суперечки щодо першості британців у цій сфері, а просто зупинимось на тому факті, що англійське телебачення є якісним – в усякому разі, безумовно якісніше за українське. Саме це, напевно, мене і вразило. Англійський телевізор не хотілось викинути на смітник, скоріше навпаки. Тож пропоную вашій увазі декілька цікавих і маловідомих фактів про британське телебачення.

1. BBC

Про цей британський телеканал чули, мабуть, усі. Насправді це ціла корпорація, яка об’єднує низку каналів з різною тематикою і направленістю: BBC1, BBC2, BBC3, BBC4, BBC News, BBC Entertainment, BBC Knowledge і т.д. Не можна сказати, що BBC є монополістом в англійському телебаченні – існують і інші телеканали, але вона явно займає певну нішу. Усе це пізнавально, але навряд чи опинилося б у списку цікавинок, якби не одна незвичайна особливість. Справа в тому, що на телеканалах BBC відсутня реклама як така. Взагалі. тобто зовсім і цілком. Ніяких переривань під час улюблених серіалів, фільмів і програм. Ніяких дурних акторів, що дратують. Між програмами можна побачити лише коротку інформацію про інші програми каналу. Секрет полягає у тому, що кошти у бюджет корпорації поступають з оплат користувачів, що наразі складає 145£ на рік.

2. Круті документалки

І це заслуга не лише BBC, чиї документальні фільми відомі по всьому світу. англійських документалок загалом багато, вони ідуть по більшості телеканалів і, здається, є визначною рисою телебачення Великобританії загалом. авторам явно є що показати і про що розповісти – і роблять це вони з неабияким професіоналізмом. Мені пощастило частково подивитись три документалки (при тому, що конкретної мети їх дивитись у мене не було, що вже говорить про їх велику кількість і часту появу на телеканалах). Це були фільми про Лондон, про здорове харчування та про еволюцію птахів. При тому, що на той момент лише з усього перерахованого лише лондонська тематика була потенційно для мене цікавою, від усіх трьох я буквально не могла відірватись. що ще раз доводить: нудних тем не буває, бувають недостатньо натхненні люди.

3. Англійські ситкоми з неанглійським гумором

Якщо ви думаєте, що тонкий англійський гумор незримо присутній всюди в англійській культурі, на жаль, змушена вас розчарувати. згадайте, що Англія є також батьківщиною Бенні Хілла та Містера Біна. І це лише найвідоміші з них. загалом комедійних програм з надто прямолінійними, трешовими жартами "нижче пояса" цілком достатньо. Але, на моє переконання, це зовсім не привід розчаровуватись в англійцях та їхньому гуморі – це цілком нормальна ситуація, люди у всьому світі різні, а очікувати від усіх британців поголовно якоїсь елітарності у смаках – це вже трошки снобізм.

4. Комедійні шоу

А цей пункт покликаний виправдати англійський гумор в очах читача. Нічого подібного на українських телеканалах я не бачила. Отже, маємо декілька знаменитостей (телеведучих, акторів, співаків, просто відомих людей), яких розподіляють на команди, кожна з яких намагається перемогти іншу, використовуючи в якості зброї лише власну дотепність та почуття гумору. Типовим прикладом є шоу QI (Quite Interesting) зі Стівеном Фраєм. Навіть якщо подібні програми існують і в інших країнах, у Великобританії вражає їх величезна кількість та надзвичайна популярність. наскільки я могла бачити, людям реально подобається. На жаль, особисто я не завжди розуміла, де сміятись і в чому суть жарту – але що вже поробиш. для прикладу ось вам невеличке відео "на пробу" ;)

5. Американські шоу і серіали

Разом з усіма вищепереліченими англійськими програмами (а я згадала лише про невеличкий відсоток), на британському телебаченні дуже багато і американських. причому це стосується не лише сучасних серіалів та шоу, а й повторення дуже старих, що для мене особисто виглядає достатньо дивно, особливо враховуючи велику кількість власне англійських передач високої якості. Загалом, цікаво побачити, що англійці щиро люблять американські програми (утім, як і американці люблять англійські – BBC America теж користується неабиякою популярністю).

Загалом, хоча британське телебачення не переконало мене у доцільності перегляду телевізору загалом, і я все ще думаю, що це – втрата часу, деякі речі цілком заслуговують на цю умовну "втрату". Усі ж ми маємо свої власні guilty pleasures. Так ось, англійське телебачення для цього мені здається просто чудовим варіантом.