- За двісті гривень в день готовий повністю віддатися виборам, - каже він. - Було б просто зашибись, якби вони проходили кожні три місяці. Стільки подарків роздають.

Днями знайомий підвозить мене додому. На задньому сидінні у нього три футболки з логотипом «Комуністичної партії України». Три білих і одна червона запаковані в окремих прозорих пакетах.

- Підробляєш на виборах? - питаю.

- Візьми собі білу, будеш згадувати мої заробітки, - сміється. - Сьогодні варив одному комуністу машину, обклєяну написом «Вернем страну народу». Навєрно їм не забути старі добрі часи Радянського Союзу. Їм звично, що все має робитися надурняк або за могорич і говорити «Родина тебя не забудет». Через їхні принципи нічого не заробив у них.

Товариш цілу дорогу розповідав, що комуністи не оцінили його старань. А врешті за свою роботу отримав футболку з логотипом.

- Заробив, називається. Як став випрошувати ще футболки дві для дитини, то водій дав, скрипучи зубами, - згадує.

Із задоволенням пакую у сумку комуністичну футболку. То ж надурняк. Вдома показую бабусі, яка теж сумує за тими часами. Передаровую їй ту футболку, бо хочеться зробити їй приємне. Вона з нетерпінням одягає її. Хизується перед дзеркалом.

За чверть часу футболка валяється під стільцем. Бабуся дивиться з-під лоба. Стає образливо, я ж хотіла, як краще.

- Шкода тих заробітків. Але вона мені і на дурняк, і в подарунок не треба, - відказує. - Від тієї футболки все тіло чухається. Хай самі ті комуністи її носять. А мені для тряпки підійде.