На жаль, не змогла сьогодні бути на цій події. Фото і дуже толкова стаття з подробицями про Куренівську трагедію прислані мені організаторами.

13 березня 2011 р. Київ вшановує жертв Куренівської катастрофи. У Бабиному Яру відбулася панахида, яку відправили спільно УПЦ КП (о. Павло Мельник) та УГКЦ (о. Василь Чудійович). Організатором акції виступила громадська ініціатива, яку сформували Олександр і Анна Куцяк. Інформаційну та консультативну допомогу надали ГО "Організація Українських Націоналістів" та ГО "Покоління Майдану", а також громадські діячі, які долучилися до організації заходу.

На заході були присутні приблизно 50 осіб.

Серед символіки заходу були два прапори ОУН і два державні прапори з чорними стрічками, а також один червоно-чорний прапор.

Ведучим заходу був ініціатор акції – пан Олександр. Він виступив із вступною промовою. Текст промови подано нижче.

"Сьогодні минає 50 років з дня понеділка 13 березня 1961 року, коли в Києві сталася велика за своїм масштабом техногенна катастрофа. Люди й досі пам’ятають те. І сьогодні ми вшановуємо жертв Куренівської трагедії. Ще ми вшановуємо всіх, хто поліг у Бабиному Яру.

У багатьох виникає запитання: чому вшановування відбувається саме у Бабиному Ярі, а не на Куренівці?

Справа в тім, що Куренівська трагедія і події в Бабиному Яру під час ІІ-ої світової війни тісно між собою пов’язані на метафізичному рівні. Що це означає?

Для цього зробимо короткий історичний екскурс.

Під час ІІ-ої світової війни у Бабиному Яру нацисти розстріляли багато тисяч людей. Роздягнені тіла скидували прямо в яр, глибина якого деінде сягала до 150 метрів. Причому час від часу заливали кожен новий шар трупів спеціальним розчином із вмістом вапна, що через деякий час “цементувало” трупи, що частково запобігало гниттю та розповсюдженню інфекцій. В результаті на дні Бабиного Яру утворилося декілька шарів “зацементованих” трупів.

На початку 1950-х років київська влада будує тут цегельні заводи, так як йшла повним ходом відбудова країни. Київська влада вирішила використати відроги Бабиного Яру в якості збірника пульпи (відходи цегельного виробництва). Влада вирішила, що пульпа затвердіє та утворить рівний майданчик на місці Бабиного Яру, і таким чином зведуть парк і забудуть про події в Бабиному Яру назавжди.

Насправді мета декларувалася інша – налагодити транспортне сполучення між Сирцем та Лук’янівкою, підготувати місце для будівництва.

28 березня 1950 року був зроблений перший крок до катастрофи. Виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин Яр відходами із Петрівських цегляних заводів. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою і у вигляді пульпи відводилися у відроги Бабиного Яру.

Причому тодішній київський міський голова Олексій Давидов і його оточення працювали формально, без знання справи, вони фактично виконували вказівки з Москви.

Замість бетонної дамби, що мала утримувати величезну масу пульпи, всупереч здоровому глузду і будівельним нормам, насипали земельну дамбу. Це не відповідало ні проектам, ні нормам безпеки.

Намив пульпи здійснювався цілорічно. І відповідно до норм безпеки пульпа мала подаватися лише протягом восьми годин на добу, щоб вода встигла вчасно потрапити до водозбірного колодязя (який чистили лише раз у 1959 році), і заводи працювали в три зміни.

1957 року були сповіщення, що канава Бабиного Яру знаходиться в аварійному становищі. На початку березня 1961 року тривогу бити почали прості кияни: вони побачили струмочки, що текли по дамбам.

Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей з небезпечної зони вжито не було.

13 березня 1961 р о 6 год. 45 хв стався прорив греблі. За півтори години її розмило вже в багатьох місцях, а о 9 год. 20 хв. – прорвало. Перша висота селевого валу, або лавини, досягла 14 м (висота 4-поверхового будинку), а швидкість склала майже 5 м/с.

Близько 9.30 лавина дісталася Куренівки, знищивши площу майже 30 га. Поступово рідка маса стала твердою, як камінь. Вже у такому вигляді її висота досягала трьох метрів. До 10 години ранку потік води зупинився. Внаслідок затоплення було зруйновано 68 житлових будівель. Стали непридатними для проживання 298 житлових квартир, в яких проживало 1 228 осіб.

Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Пульпою було практично повністю знищено трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули.

Влада довгий час приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи у документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою у товщі затверділої пульпи.

У повідомленні урядової комісії про розслідування причин аварії було вказано: “В районі аварії загинуло 145 чоловік”. Зараз точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо. Тривалий час влада Києва замовчувала цю подію. В той час КГБ відправило свого співробітника на місце катастрофи, і до кінця березня він нарахував близько 3000 загиблих.

Район аварії був оціплений. Над ним заборонили проліт літаків. Тривалий час у місті не працював міжміський зв'язок. Про потерпілих влада забула, а з винуватців трагедії – київських чиновників – ніхто не опинився за гратами, але сіли "стрілочники".

В ході очисних робіт, очевидці бачили, як екскаватори і бульдозери, вигрібаючи пульпу, на шматки розривали тіла загиблих. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад і використовувалася для засипки яру.

Тож ми можемо стверджувати, що Бабин Яр став могилою не лише для загиблих в роки ІІ-ої світової війни, а й для жертв Куренівської трагедії.

Оце і є відповідь на запитання, чому в Бабиному Яру вшановуються жертви Куренівської трагедії.

Інший бік трагедії. Багато хто вважає, що ця трагедія несе з собою повідомлення людям “Бабин Яр помстився”. У роки ІІ-ї світової війни в районі Сирця знаходився Сирецький концтабір, а на Куренівці – казарми німецьких військ. Жертви помстилися катам.
Сьогодні вшановують жертв Куренівської трагедії також і біля трамвайного депо на Куренівці. Різниця в тому, що вони знаходяться там, де стався “результат”, а ми вшановуємо там, де – “причина” трагедії.

Там, де стоїть телевізійна вишка – був колись цвинтар. Будинки, що побудовані в районі Бабиного Яру, стоять фактично на свіжих могилах, на кістках загиблих у Бабиному Яру. Дехто називає Бабин Яр аномальною зоною – не дивно.
Ми вшановуємо жертв Бабиного Яру, щоб їхні душі упокоїлися. Проте щоб вони спочивали в мирі, необхідно тут регулярно проводити заупокійні служби, це їм допоможе на Небесах.
І не потрібно забувати про те, що сталося тут. Адже подібне може трапитися з усіма. Варто дякувати Господу Богу нашому Ісусу Христу, що ми живі. Повинні робити висновки для себе і все, щоб подібне не повторилося більше."Пам’ятний знак на Лук’янівському цвинтарі

Після промови священики розпочали панахиду на вшанування жертв Куренівської трагедії та всіх загиблих у Бабиному Яру. По закінченню панахиди о. Павло (УПЦ КП) та о. Василь (УГКЦ) виступили із промовами. Пан Олександр подякував святим отцям, а також подякував заочно Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету за благословення заходу. Зокрема, він відзначив про християнську єдність, яка тут відбулася, і висловив сподівання, що інформація про Куренівську трагедію, її причини і наслідки, отримає рух і про це дізнається більше людей і наступного разу тут збереться більше небайдужих.

Далі виступали всі, хто бажав. Зокрема виступили Костянтин Зацарний, Наталя Осьмак, Костянтин Гутенко, Микола Коханівський та інші.
Пані Анна роздавала під час виступів свічки, запалені від благодатного пасхального вогню, що сходить на переддень Великодня у Єрусалимі – свічки були приготовлені, щоб запалити перед панахидою, проте сильний вітер не дав цього зробити, тому свічки роздали всім, хто був на заході.

P.S. - В цей же день було відкрито і освячено УПЦ (МП) на Лук’янівському цвинтарі пам’ятний знак загиблим під час Куренівської трагедії священиком з Іллінської церкви.

Світлини – Анна Куцяк.