У травні 2010 року із тезою про геноцид українського народу погодилися 61 % опитаних, у січні 2011 року таких в Україні стало лише 53 %.

Ці цифри вже за правління партії регіонів. Але що цікаво, вже у квітні 2011 року кількість тих, хто признає Голодомор 1932–1933 років геноцидом зросла до 58 відсотків. Чому за кілька місяців зросла цифра тих, хто вважає голодомор геноцидом? На це є кілька причин. Не останню роль у цьому зіграло прагнення уряду, політиків - «русофобів» підіграти Москві. Почалося вовтузіння навколо конституційної асамблеї. Представники «руського міра» та їхні підспівувачі у ВР відкрито  заговорили про процес проведення русифікації в країні. З'явилася інформація про законодавчі потуги відносно обмеження української мови в українському телерадіоефірі.

До речі, кількість тих, хто голодомор не признавав як геноцид українського народу зменшилася протягом 2011– 2012 років, фактично,  на третину, із 34 % на початок 2011 року до 22% на жовтень 2012 року. Такі дані оприлюднила соціологічна група «Рейтинг».

І ще кілька цікавих цифр. Біля 80% мешканців Заходу, Центру, Півночі  та більше 50% жителів Півдня України признають голодомор 1932–1933 років як геноцид українського народу. Навіть на Донеччині кожен 4 житель області упевнений, що голодомор був геноцидом проти українського народу.

Кажуть, навіть за часів Ющенка на Донеччині менша кількість людей визнавала голодомор за геноцид. От до чого привело бажання прихильників «руського міра» прогнутися перед Москвою та будь-якими способами витравити із свідомості людей власну історію, культуру, мову.

 Микола МАРЧЕНКО