Юрій Луценко вважає, що на фундаменті пострадянського законодавства – часто кривавого й недолугого для сучасних умов, - побудувати успішну Україну неможливо. Про це він заявив в інтерв’ю Польському радіо.

«Якби навіть українська революція зруйнувала каземати Лук’янівського СІЗО, просякнуті з 1861 року кров’ю, і раптом почала будувати на тому місці офісний чи сервісний центр для людей, то нічого б не вийшло», - сказав політик.

За його словами, саме на основі таких алегоричних порівнянь він дійшов висновку про потребу нової стратегії для розвитку держави.

«Фундамент для нової України нікудишній. Сталін сидить у кожному з нас. Проте, на щастя, в Україні є велика кількість людей, котрі мають почуття особистої і національної гідності», - наголосив Ю.Луценко і додав: «Саме тому я й хотів би спиратися на тих людей, які, можливо, не до кінця витисли із себе тоталітарне мислення, але розуміють його негатив і працюють над цим».

На думку Ю.Луценка, в Україні «існують проблеми із свідомістю, але країна, де був Помаранчевий Майдан, має достатньо енергії для того, щоб змінитися. На цей час не вистачає: а) стратегії, б) лідерів і в) їхнього об’єднання в єдиний кулак».

Говорячи про існування політичного розподілу на частини в багатьох країнах, політик зокрема, зазначив: «Проблема у визначальності такого розподілу для політики, стратегічного розвитку держави. Нормальні політики в нормальних країнах намагаються шукати спільне для розвитку країни».

«Наші інакші: одні дискутують про те, як краще інтегруватися в Росію, а інші – як забезпечити інтеграцію з Європою, експлуатуючи страшні й примітивні міфи, які є небезпечними для держави. Це - неправильно, бо позбавляє Україну перспективи об’єднання, а отже – розвитку. Політикам дуже легко працювати в такому протистоянні, бо не треба давати відповіді на найскладніші питання», - зазначив він.

Юрій Луценко також пояснив, що він виступає за припинення україно-української війни «не з тим, щоб узагалі забути про розподільчі питання. Це - неможливо. Я за те, щоб знайти спільне, об’єднати тих, хто говорить українською, і тих, кого мама навчила говорити російською. Кожен з них любить Україну і для кожного вона – рідний дім».

Лариса САРГАН