Як грім серед ясногонеба для українських політиків пролуналоповідомлення про позбавлення депутатськихмандатів П. Балоги та О. Домбровського рішенням Вищого адміністративногосуду.

Варто відзначити, щообидва депутати попали до ВР, м’якокажучи, не без проблем. Зокрема, в окрузі Домбровського на Вінниччині точиласясправжня війна. Зокрема, спершу Вищийадмінсуд навіть забороняв там оприлюднюватирезультати. Далі тривав довгий підрахунокголосів, урезультаті якого вийшов у лідери самеО. Домбровський. Зрештою, самеволюнтаристським рішеннямЦВК результати були визнані та оголошені.Що ж до П. Балоги, то по його округу навітьпроходила інформація, що він програввибори кандидату-регіоналу, але згодомголоси перерахували, і Балога-братвсе-таки став депутатом.

В обох випадках влададопомогла кандидатам стати нардепами.Зокрема, не будемо забувати, що в обохокругах результати були схвалені (незважаючи на численні факти порушень)рішенням ЦВК, відображені у відповідномупротоколі та засвідчені підписамипровладних членів ЦВК. А останні, яквідомо, не голосували б за таке рішеннята не визнавали б результати, якби неодержали відповідної команди. Приміром,по відомим 5-ти округам вони одержаликоманду вибори не визнавати, і вони їхне визнали. Тут, очевидно, команда булаіншою, і рішення – теж іншим.

Враховуючи те, що П.Балога після виборів увійшов до фракціїПР на день, а О. Домбровський взагаліцього не робив, то вони, очевидно, порушилипевну домовленість, яка і зробила їхдепутатами, а тому одержали показовукару, аби у інших не виникали відповідніспокуси.

Те, що було порушеностроки для оскарження, те, що депутатиуже вступили у виконання своїх обов’язків,те, що вони прийняли присягу і т.д. нікогоне спинило, що також свідчить на користьпоказовості відповідного покарання.

Цікаво інше. У тоймомент, коли точиться протистояння упарламентів, погляд влади орієнтованийу парламенті не на т.зв. «опозиційніпартії», а на свої найближчітили. Невже саме там зараз спостерігаютьсянайбільші проблеми?

Але навіщо це робитисаме зараз? Можливо, владі було достатньотрохи «лякнути» потенційнихренегатів?

Очевидно, що ні. Очевидно,треба було провести показову екзекуціюяк демонстрацію для усіх інших депутатів,аби у останніх не виникало навіть думкищодо проявів нелояльності. Це означає,що відповідна загроза все-таки існує.

Давайте поміркуємощодо зв’язку вищеназваної політичноїподії та долі парламентської більшостів Україні.

Отже, позбавленнямандатів депутатів, які намагалисяграти у свою гру із більшістю, це послання,у першу чергу, для депутатів вищеназваноїбільшості, котре означає, що за проявинелояльності будуть карати, каратимутьжорстко та мають для цього усю повнотумеханізмів. Те, що застосований «останнійаргумент», свідчить, що вмовляння недіють, і необхідно рішуче потурбуватисяпро єдність рядів.

Спрямовано це все,очевидно, по відношенню додепутатів-мажоритарників, у більшостіз яких схований власний скелет у шафіминулих парламентських виборів. А якщонавіть не схований, то його завжди можнавигадати. Головне, мати для цього повнийконтроль над судовою гілкою влади.

Очевидно, що влада неможе бути повністю впевнена у лояльностідепутатів-мажоритарників, які увійшлиу більшість. Різноманітні голосування,які встигла здійснити нова рада,показують, що низка важливих рішеньухвалювалася не без проблем з бокубільшості.

Воно й не дивно. Протягомостанніх двох років парламент встиглиперетворити на придаток до АП, де безобговорення схвалюють розроблені впрезидентській канцелярії НПА. Будувалосявсе це на дуже простому принципові.Депутат вступає до більшості, віддаєкартку для голосування, займаєтьсясвоїми справами, поки за нього (та заполовину парламенту) голосують кількадесятків особливо довірених депутатівпід керівництвом одного диригента.

Нічого дивного, що заразключовим питанням парламенту сталоперсональне голосування депутатів усесійному залі. Достатньо його ввести,і це принципово змінює ситуацію. Кожендепутат буде думати, перш ніж натиснутиклавішу, які це буде мати наслідкиперсонально для нього. Чи може вінпроголосувати за лобістський законопроект,що передбачає погіршення рівня життяйого виборців та розтрату бюджетнихкоштів? Оскільки це український депутат,то, звісно, може, але лише у тому випадку,коли сам одержить із цього якійсь зиск.

Власне, так раніше івирішували будь-які складні питання.Приміром, ухвалення бюджету, колинеобхідні голоси добирали, ділячибюджетні статті із депутатами, голосівяких не вистачало.

Але новітня тенденціятака, що кількість осіб, допущених дорозподілу суспільних фінансів, зменшуєтьсяу геометричній прогресії. Якщо ранішеми могли говорити про партії, групи тародини, то зараз, фактично, можемо вестимову про двох серйозних гравців.

Принаймні, про це миможемо зробити висновок на основіаналізу витрат державних коштів натендерних процедурах, аналіз чогоздійснили журналісти вітчизняної версіїжурналу «Форбс». І саме тендери – цепоказник переліку реальних власниківцієї країни, який, як виявляється, є дужевузьким.

До речі, якщо співставитивищеназвані дані із пропорцією інтересіву формуванні останнього складу уряду,то вони будуть, приблизно, такими самими.Всі інші, очевидно, залишаються остороньвеликого державного корита.

Тепер найголовніше.Тиск на депутатів із більшості (і у першучергу більш незалежних обранців ізмажоритарних округів) демонструєстратегію, за допомогою якої прийняторішення контролювати парламент тазаконодавчий процес. Це звичайнісінькезалякування можливістю відібратидепутатський мандату неслухняних.

Очевидно, що це тількиодин із аспектів можливого тиску, аленайбільш очевидний.

Поміркуємо. Як видумаєте, чому П. Балога та О. Домбровськийне дійшли до більшості, навіть підзагрозою усе втратити? Думаю, що аж ніякне через велику політичну принциповість.Ні, вони, очевидно, чекали на пропозицію,від якої не могли б відмовитися, але,схоже, так її і не дочекалися. Там, дераніше були гроші та доля у суспільнихфінансах, тепер лише тиск і залякування.Ось куди еволюціонує наш парламент.

Цікаво, що у даномувипадку мандатів позбавили представникавпливової родини Балог та близького до П. Порошенка О. Домбровського. Очевидно,це має слугувати вказівкою для іншихдепутатів, що ніхто ні з ким рахуватисяне буде, що у країні є лише один господар.

Фактично, це все вказуєнате, що основні ресурси влади, якіпланують використовувати найближчимчасом, це використання силових органівта судів задля тиску. Не тільки наопонентів, а на всіх разом, тому щоопертися на когось конкретно у ційситуації не можна.

Подібна тактика,очевидно, довела свою ефективністьпротягом останніх років.

Навіщо із кимосьділитися, коли можна просто відбирати?Логіка залізна, але дуже небезпечна.Думаю, що до тих пір усі разом булицементовані тим фактом, що всі вониразом «у долі», то політичній системіне загрожувало нічого. Тепер же очевидно,що значна частина правлячого класу недуже зацікавлена у збереженні статус-кво,оскільки ділитися з нею ніхто незбирається. А це вже – міна уповільненоїдії. Адже ясно, що якщо навіть парламентськубільшість можна утримувати лише шляхомтиску та залякувань, то це означає, щоодного дня силові ресурси можуть себевичерпати і все завалиться в один момент.

Петро ОЛЕЩУК