Старий радянський анекдот часів застою: На Червоній площі мужик починає мовчки розкидати листівки. Природно, за дві хвилини його пакують і через п'ять хвилин він уже в кабінеті на Луб'янці дає свідчення - ПІБ, рік народження, ... Слідчий бере в руки листівку - Та-а-ак .... Перевертає ... - Чистий аркуш - і здивовано - А що ж тут нічого не написано?!? - Та чого писати, і так все ясно ...
 
Це анекдот спадає на думку, коли я читаю про титанічну боротьбу українських правоохренітелів з «трафаретними терористами». Хлопці, навіщо речові докази (трафарети), навіщо так складно? Своє право на поширення ідей та інформації (Загальна декларація прав людини) можна і потрібно реалізовувати, даючи бандитам якомога менше шансів запроторити вас за грати, звинувативши у тероризмі і/або закликах до нього, чи не так? Ось, наприклад, в «тонкій структурі донецької наклейки».

 Навіть якщо вважати доведеною схожість фізіономії з чиєї треба - ножиці таки можуть символізувати зовсім не те, що думає якийсь підліток, а, наприклад, заклик забути яєчну травму і сміливіше взятися за реформи! Ясно, що наше місцеве кривосуддя може впаяти будь-який термін кому скаже хто треба, - але не треба  ж і полегшувати йому завдання.
 
«СПЖ» в Києві доповнюються «ЯНК, ПНХ», а в Харкові за останні пару років  принаймні один паркан зазнав цілу еволюцію з розвалюхи до «модерну», останній за часом штрих (на фото зліва) - щось на зразок свинячого п'ятака (або сумного смайлика:) з «діркою» над ним. з патьоками.
 

агітувати за себе написами на грошах, нанесених набірними штемпелями, чому звичайні громадяни не можуть висловлювати своє ставлення до ПР «і особисто ...» на тих же грошах? При цьому наявність у громадянина хоч вдома, хоч при собі в сумці або кишені балончика фарби, крейди або огризка олівця будь яка прокуратура, що сповна розуму, не може вважати надійним доказом псування забору, стіни або купюри даним громадянином - хіба що його взяли безпосередньо в ті самі 5-10 секунд, які займає виконання «протиправного діяння» (або він додумався мати при собі більше однієї «міченої» купюри:).

А після реклами, створеної трафаретами і «бінді», вже й окрема червона (а чому б і не будь-якого іншого кольору? -паранойя має здатність кріпнути :-) крапка з патьоком або патьоками - вже, напевно, буде досить красномовним знаком і подразником для слабонервової та зацькованої влади. Все питання в достатньому тиражуванні цих або еквівалентних їм простих знаків. А українцям пора освіжати в пам'яті літературу часів пізнього совка - «Як бути свідком» і «Як вести себе на обшуку» Альбрехта, наприклад. Заодно з «Технікою державного перевороту» Малапарте.

Анатолій ЛАЗАРЕНКО