ВТОРНІК

20 лютого 2012 року

Олександр Данилюк

СТЕНОГРАМА

Доброго дня! Ми продовжуємо проект ВТОРНІК, до участі в якому ми запрошуємо відомих блогерів. Сьогодні нашим гостем є блогер, один з координаторів Податкового майдану — Олександр Данилюк.

Багатьох цікавить, як так сталось, що ви потрапили до громадсько-політичного життя, активним учасником якого ми Вас знаємо?

Трапилося, що народився я і ріс в Києві. І так відбувалося, що все моє життя з дитинства якісь події, які відбувалися в житті країни, вони відбувалися в Києві. І я в тій чи іншій мірі був або свідком, або учасником тих подій.

Це скоріше вплив 80-тих. Коли було загальне громадсько-політичне і найціонально-визвольне піднесення, яке я думаю, що суттєво вплинуло на формування світогляду нашого покоління. Згодом в зв'язку з цим шукав якісь можливості долучатися  до тих чи інших процесів, які були в житті країни, не був байдужим.

Якщо говорити про перші такі свідомі вже після школи заходи. Це «Україна без Кучми». Я був студентом тоді і як багато інших студентів тоді був обурений і самою інформацією, яка тоді була в плівках оприлюднена і в прниципі реаліями тими. Тобто це якийсь природній процес був і постійний.

Я насправді мав відношення до Української Республіканської Партії Левка Лук'яненка.

В мене були різні періоди в моєму житті. Звичайно, що я намагався якось максимально інтегруватися в процеси, які були направлені на перетворення в країні. На превеликий жаль, я таких організацій, які б відповідали моєму баченню і баченню тих людей, які в процесі тих років формували команду, я не знайшов.

Тому що є безумовно величезна різниця між об'єктивно антидержавною антинародною політикою там ПР і її сателітів і діяльністю помаранчевих так званих політиків. Але не дивлячись на те, що різниця величезна треба чітко розуміти, що в країні потрібен якийсь план реформ і потрібні люди, які здатні його втілювати.

На превеликий жаль, такого плану мабуть в нікого немає. Проте це не привід миритися з фактичною кримінальною окупацією країни, тому що треба чітко розуміти, що якщо помаранчеві були якісь недолугі і нездатні здійснювати перетворення, але при цьому вони не були грабіжниками, вбивцями. Був рівень корупції безперечно значно нижчий,  ніж зараз, але знову ж таки між гіршим і кращим треба обирати краще. Це еволюційний шлях.

Чи є зараз такі кращі?

Ну, безумовно, на сьогоднішній день на політичному полі України там 5-6 основних політичних сил. Абсолютно очевидно, що звідти треба відкинути Партію регіонів, КПУ та Народну партію і Тігіпка, а залишається Кличко, «Батьківщина», «Фронт Змін», «Свобода» і можливо Гриценко, якщо він буде окремо. От з них треба вибирати. Звичайно, вони не є ідеалом і не є втіленням української мрії.Ні Гриценко, ні Кличко, ні «Батьківщина». При цьому, якщо говорити відверто, між ними не така вже й велика різниця. Тому що я ще раз кажу, що коли дехто намагається видати себе за нові політичні сили і нову опозицію, вони не є новою опозицію. Вони всі є опозицію старою з усіма тими недоліками, які в неї були, з усіма тими принципами приходу до влади, які є. Але це не означає, що ми повинні сказати, що це не наша мрія, ми не будемо за боротися.

Так інколи, знаєте, за право пити воду і їсти хліб люди боряться більше, ніж за право їсти там якісь смачні вишукані делікатеси. Тому що зараз вибір між смертю і життям фактично для країни. І це треба також розуміти.

В нас все-таки програма про блогосферу. Зараз там відбувається критика влади. І якщо навіть відійти від блогосфери, в реальному житті також має місце критика. Варто зважати, що і на Сході, в регіоні підтрики Януковича, наявна ця критика і незадоволення діями влади. Тобто наявні прекрасні умови для опозиції, для її активізації

Але ми цього не спостерігаємо.

Так, але деякі люди цього не бачать. Тому якими мають бути дії опозиції на даний момент? Найвиправданіші дії опозиції на даний момент?

По-перше, потрібно чітко розуміти, в чому була основна проблема 2005, 2010 років, яка уможливила реванш Януковича і його команди. Це те, що фактично в Донецькій, Луганській, Харківській і частково в Дніпропетровській областях і певною мірою в Криму(хоча, як не дивно, меншою мірою.Це ми потім спостерігали результати, що Крим насправді проголосував більше за проукраїнський вектор, аніж за Януковича).

Основна проблема того, що там організації просто пачками продавались Партії регіонів. І фактично, якщо на рівні обласних керівників це ще непомітно, хоча знову ж таки це питання часу, тому що ми знаємо, що Фельдман, який очолював Харківську обласну організацію «Батьківщини» перейшов в Партію регіонів і багато інших керівників з «Батьківщини» попереходило.

Пан Арбузов, наприклад, представник Сім'ї він балотувався в свій час від «Нашої України» до обласної ради і таке інше. Тобто це реалії, які показують, що системної роботи опозиції там не велося, що призводило до того, що фактично Партія регіонів диверсифікувала частину кадрів, направляючи їх на роботу в інші політичні сили, опозиційні до неї.

Але найгірше не те, що вони представлені цими людьми і вони будуть там балотуватись в місцеві органи влади, найгірше те, що там фактично члени комісії фактично формувалися виключно Партією регіонів впродовж там останніх 10-15 років.

І сьогодні необхідно зосередитися саме на тому, щоб підібрати людей, які відверто ображені владою,а їх сьогодні достатньо, це цілі соціальні категорії: це і підприємці, і пільговики, і значною мірою батьки тих дітей, які втрачають зараз можливість ходити до шкіл (не тільки українських, а й російських).

Тому основне завдання виявити цих дійсно вмотивованих людей і саме їх направити направити в комісії для того, щоб не було можливостей для фальсифікацій?

В іншому разі там буде як завжди 99% підтримки намальовано, тому що там немає будь-якого контролю. Як колись Пеле казав, що ми заб'ємо стільки, скільки захочемо. Вони так само.

99% буде мало, то  напишуть 130%.

Яка роль блогосфери на виборах? Чи якось впливатиме вона на хід виборчого процесу?

По великому рахунку, незалежно від рівня свідомості, блогери  — люди суспільно активні. Я не беру до уваги хлопців та дівчат, які ведуть свої щоденники, і вважають, що це блог. Типу: я пішов, поїв, пішов на роботу і зі мною відбувались такі і такі речі.

Класичний блогер — людина, яка коментує суспільно значимі події. Безперечно, ці люди будуть невичерпним джерелом інформації про порушення, про зловживання.

Зараз ми формуємо мережу окружних координаторів, які на кожному окрузі будуть стежити за дотриманням не лише законодавства виборчого, а й демократичних принципів. В цій мережевій побудові ми робимо ставку в тому числі на блогерів як на людей, які здатні не лише виявити порушення, а й здатні його тиражувати. Це важливо для того, щоб в суспільстві формувалася правильна оцінка того, який рівень насправді фальсифікацій і порушень відбувається. Тому що вже сьогодні, хоча ще більше ніж півроку залишилось до виборів, ми бачимо, що використовуються відверто брудні технології, має місце абсолютно глобальний підкуп виборців в цій країні, використання адміністративного ресурсу на користь провладних кандидатів.

І найгірше звичайно те, що створюються перешкоди по висуванню незалежних і опозиційних кандидатів, проти них порушуються кримінальні справи, їхній бізнес знищується. І це не лише ситуація з такими відомими політиками як Аваков, але й менш відомими на загальноукраїнському рівні, але відомі в себе в регіоні. Наприклад, той самий Корнацький або хтось такий.

Розкажіть детальніше

Аркадій Корнадський — фігура достаньо відома в Миколаївській області. Людина, яка є співвласником одного з найбільших підприємств України, і фактично один з претендентів за версією тижневика «Коментарі» на те, щоб виграти вибори по одному з мажоритарних округів, які знаходяться в Миколаївській області. Проте цей округ закріплений за таким провідним «литвинівцем» Анатолієм Козловським, який в 2002 році обирався там.

Тому в Корнадського зараз місяць вже як заблоковано підприємство, арештовані рахунки і він не може проддовжувати займатися бізнес-діяльністью.

І таких прикладів безліч. На превеликий жаль, не завжди про це самі потерпілі хочуть говорити, що в них були якісь політичні амбіції.

Проте ця тенденція спостерігається і більше того навіть ті, хто свій намір збережуть на момент висування не факт, що вони будуть зареєстровані і не факт, що вони після реєстрації дійдуть до дня голосування. Тому що ми пам'ятаємо,якими брудними були місцеві вибори і в нас не має жодних підстав вважати, що парламентські будуть менш брудними. Скоріше навпаки.

Тобто роль блогосфери зведеться лише до тиражування фактів фальсифікацій...

Насправді основне завдання, як  і будь-якого джерела масової інформації, а блоги вже досягли цього рівня, -  повідомити.

Безперечно, це залежить настільки відвідуваний той блог, щоб його вважати масовим чи не масовим​, чи дуже масовим. Але треба памятати, що блогосфера вона орієнтована не лише на ззовні, тобто на людей, які просто заходять і читають, а й це певне середовище, де інформація поширюється між самими блогерами.

Тому навіть якщо якогось блогера читає сорок інших блогерів, але серед них є скажімо ті, які є популярними відомими і більш читабельними, то це означає, що ця інформація має шанси на те, що вона буде ретрансльованою.

Тому це важливо, це корисно і цьому неможливо протидіяти. Ми бачимо те, що перед виборами  фактично посилюється цензура не лише в традиційних засобах масової інформації,а й на Інтернет-сайтах.

При чому цензура дещо іншого характеру, ніж було раніше. Умовно кажучи, штаби тих чи інших політичних сил заносять певні суми для того, щоб негативна інформація про них не тиражувалася. Я не буду говорити про те, що цим займаються всі Інтернет-сайти, проте є значна частина, які це роблять.

Або скажімо, вимушені так робити в зв'язку з тим, що належать представникам тієї чи іншої політичної сили.

В 2010 році ви розпочали введення власного блогу (ЖЖ) з метою донесення «правдивої інформації про вашу боротьбу». Зараз яка мета?

В мене насправді був блог власний ще з 2005 року. Інша справа, що традиійно, як  і багато інших блогерів, я використовував псевдонім, а в 2010 році, коли стало зрозуміло, що є необхідність поширювати інформацію для активістів Податкового майдану, виникла необхідність в формуванні нового джерела такої інформації і ним став блог. Звичайно, він менш комфортний, ніж той, що був раніше, для мене особисто. Тому що все-таки він більш публічний,  його моніторять не лише мої друзі, але й представники преси. І доводиться себе цензурувати певною мірою.

Насправді, блог це просто засіб поширення інформації і таку мету я перед собою ставлю — поширювати ту інфомацію, яку я вважаю важливою і корисною.

Чи можлива така ситуація, коли блогер саме завдяки своїй діяльності стане політиком?

Блог — це просто засіб для поширення інформація, якщо в людини цієї інформаії немає, то немає значення є в неї цей блог чи ні, тобто це просто підсилювач.

Тобто раніше ви грали на акустичній гітарі, тому ви могли зібрати аудиторію 15 чоловік. Тепер у вас є підсилювач і ви можете зібрати будь-яку аудиторію, але якщо ви не вмієте грати на гітарі, то вас не будуть слухати і вам підсилювач ніяк не допоможе.

Тобто вам блог нічого не допоможе. Але  говорити про унікальність. Це, знаєте, як колись вважалось Інтернет — це є якась дуже серйозна додаткова опція, яка допомагає бізнесу розвиватись. Це нормально.

Тобто якщо ви хочете комунікувати, у вас це має бути. В принципі для більшості політиків, які  мають бажання ділитися своїми думками і що найголовніше мають такі думки безперечно в них повинні бути блоги.

І ми бачимо, що багато політиків ці блоги ведуть. На превеликий жаль, не всі роблять це самостійно. Тому що це вже певною мірою стає ознакою наявності контенту політика. І тому вони витрачають кошти на те, щоб спеціально підготовлені люди ці блоги вели.

Але в принципі дуже помітна різниця між людьми, які дійсно ведуть блоги самі і підіймають там якісь проблеми дійсно спеіалізовані обговорюють їх і тим, що може написати прес-служба. Ми прекрасно розуміємо, що прес-служба якщо веде  блог, то  це більше якісь загальні речі, неспеціалізовані, там немає коментування, немає відчуття спеціалізації і думок немає особливих, бо все ж таки прес-служба в оперативних якихось рішеннях суттєво обмежена. Ну, взагалі ніякої важливої інформації блоги, які ведуться прес-службами, не дають.

Розкажіть про проект «Спільна Правда»?

«Спільна Справа» запустили два місяці тому телевізійний проект, який називається «Спільна правда». Він виходить на 76 регіональних каналах. В нас достатньо серйозне охоплення — це аудиторія десь 2-2,5 млн.глядачів. На превеликий жаль, в на Києві жодному з каналів, які є в соцпакеті, не виходимо, тому що в Києва немає фактично регіонального каналу свого, окрім телерадіокомпанії «Київ», яка контролюється Поповим, тому ми туди потрапити не можемо. Але ми є на «ЗІКу», на  «Чорноморці», в Дніпропетровську, і усіх обласних центрах.

Я цим сам займаюсь. Я не бачу особливої проблеми ні з підбором гостей, ні з вибором теми.

Ми, як то кажуть, знаходимося в мейнстрімі громадсько-політичного життя і ми розуміємо, що актуально, а що неактуально. І з гостями теж проблем немає. Тому що фактично ми особисто знайомі з левовою долею політиків, громадських діячів і експертів.

Ми від початку думали робити формат дискусії між опонентами, проте вирішили відкинули цю ідею, бо це знову ж таки шустиризація політики. Ми хочемо доносити ту інформацію, яку ми вважаємо правдивою, ми не хочемо влаштовувати змагання з брехні.

Переважна більшість наших гостей і я думаю, що цей тренд буде зберігатись,  -  це експерти і це люди, які говорять те, що вони дійсно думають, а не політичну програму висловлюють, або якісь тези виписані на Банквій або на якомусь іншому місці.

Чого ви очікуєте від виборів? Що буде після них?

На сьогоднішній день з виборами дуже проста ситуація - рівень підтримки Партії регіонів є на рівні 11%, якщо нічого дивного там... трильйон доларів не впаде на голову Януковича і він зможе частину якось витратити  на забезпечення соціальних програм і припинення тиску бізнесу і таке інше. Але насправді цей рівень підтримки буде тільки падати.

Якщо дива і будуть траплятися, то тільки з від'ємним знаком. Умовно кажучи, в них є всі шанси дійти до виборчих перегонів на рівні взагалі прохідності. Проте ми розуміємо, що вони ставлять перед собою мету -  набрати зовсім інший результати. Тобто фальсифікації будуть безпрецендентними і масштаби будуть їхні такими вражаючими, що це буде складно не помітити.

Тому або суспільство відреагує максимально протидіятиме цим фальсифікаціям, а у випадку якщо все ж таки вибори будуть сфальсифікованими вимагатиме негайного проведення чесних виборів як президента, так і парламента. Тому що треба чітко розуміти, що це для Януковича останній взагалі шанс зберегти або відновити свою легітимність. Тому що якщо він не гарантуватиме чесні вибори, то він в принципі не виконує жодну функцію, більше того він тоді особисто причетний до фактично державного перевороту шляхом фальсифікацій, коли змінюється порядок демократичний формування представницього органу, яким є Верховна Рада. І по суті вже сьогодні в нас є докази того, що так воно і відбувається, тому що якщо взяти плівки Забзалюка подивитися, то там Рибаков чітко говорить про те, що йому Янукович особисто поставив завдання купувати людей у окружних виборчих комісіях і в дільничних виборчих комісіях на Західній Україні з тим, щоб фальсифікувати вибори.

Тому вже сьогодні мала би бути порушена кримінальна справа по цьому факту, яка мала би закінчитися імпічментом президента. Але зрозуміло, що ніхто цього в нинішніх умовах робити не буде.

Тому український народ як єдиний носій державної влади це організує самостійно, або ми й далі будемо жити в ганьбі і з нас будуть сміятися просто сусіди і вважати, що ми є якісь ущєрбні. Мабуть, так насправді і є, тому що якщо на сьогоднішній день ми не можемо забезпечити рівень демократії хоча б на рівні Молдови, то треба чітко говорити про те, що це сором страшний і страшна неповага до самих себе, до своїх дітей і до їхнього майбутнього.

 UAINFO

Александр Данилюк: «Зеку — третий срок». ВИДЕО

ВТОРНІК, 20 февраля 12-00 с Александром Данилюком

14 мая — День Гнева. Каким и чей был этот гнев? ФОТО, ВИДЕО

Александр Данилюк: «Оппозиция не стимулирует людей к протестам»