Я б хотів прокоментувати один абзац з цієї статті.

В центральных штабах большинства украинских партий Донецкую область рассматривают как неприоритетную для работы. Соответствующий результат и получают на выборах. Довольно странно из уст оппозиционеров звучат и обвинения ПР — партии крупнейшего украинского капитала в «советскости». Пока громче всех «все отнять и поделить» призывает как раз оппозиция.

У «антидонецькості» тієї ж «Батьківщини» існують цілком закономірні причини. По-перше, та ж сама Юлія Тимошенко перший свій візит після Помаранчевої Революції здійснила саме в Донецьк. Що вона отримала? Біснуватий натовп під телестудією і крики «убірайся вон, с*ка». По-друге, та ж сама Юлія Тимошенко відновила Міністерство вугільної промисловості. По-третє, та ж сама Юлія Тимошенко виплатила багаторічну заборгованість по заробітній платі шахтарям. По-четверте, вона започаткувала чимало проектів, зокрема, заснованих за газифікації вугілля, які б зробили Донбас незалежним від диктату великих фінансово-промислових груп. Що вона отримала? Більшість голосів за Партію регіонів.

Скажіть, коли ви для якогось регіона робите стільки доброго, а вони все одно голосують за свого пана, ви будете вважати цей регіон перспективним для своєї політичної діяльності? Я неодноразово чув, що «ми будемо завжди голосувати за Партію регіонів, а все, що ви робите для нас - ви повинні робити просто так, бо ми вас годуємо, і то не ми вам винні, а ви нам». То чого Донбас дивується? Він сам себе поставив в окремішню позицію, а тепер плачеться, що виник регіональний расизм. Свого регіонального чванства вони помічати як не хотіли, так і не хочуть.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО