«Наша песня хороша…»

 12 березня В. Янукович затвердив Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження його ж Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Великих несподіванок в документі немає, в т.ч. для інвесторів. Тут повторюються тези, які неодноразово озвучувалися.

 Головною інтригою було хіба те, що увійдуть до Нацплану намір знизити навантаження на фонд оплати праці, які спершу були в урядовому проекті Держпрограми активізації економіки на 2013-2014 рр., а потім якщо не повністю зникли, то стали більш «розмитими», що лише посилювало сумніви – чи наважиться влада взагалі це робити (враховуючи, передусім, «дефіцитні» ризики Пенсійного фонді). У Нацплані обіцянка знизити єдиний соцвнесок таки є.

 Містить документ і дратівливий для багатьох олігархів пункт про «перегляд існуючих пільг під час сплати податків з метою створення конкурентного ринкового середовища та рівних умов для ведення бізнесу», що серед іншого передбачає внесення змін до Податкового кодексу щодо реформування фіксованого сільськогосподарського податку та перегляду пільг зі сплати податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств. З огляду на такі формулювання, очевидно, що «торги» між владою та бізнесом ще триватимуть. Щоправда, під «ніж» точно потрапить АПК.

 Описувати інші заходи (як-то необхідність підвищення рівня захисту прав інвесторів, конкуренції на ринках, скорочення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню і т.д.) сенсу немає. Вони й так щороку перекочовують з одного «реформаторського» документу в інший. З необхідністю реалізації цих ініціатив для покращення інвестклімату складно не погодитися. Однак інвестори (в т.ч. іноземні) глибоко давно втомилися від «годування обіцянками». Тисячократне повторення одного й того ж - «зробимо це, це і це» - сприймається не інакше як безнадійне переливання з пустого в порожнє.  Це вже навіть відверто багатьох дратує.

 Причому теревені настільки приїлися, що партнери України стають все менш дипломатичними у висловлюваннями. Тональність їх коментарів щодо боротьби з альфа та омегою українських проблем – тотальною корупцією – здається, переходить у стадію хоч і контрольованої, але агресії. У відповідних заявах уже чітко вчуваються нотки ультимативності. Згадати хоча б те, як нещодавно керівник ЄБРР Сума Чакрабарти в лоб випалив офіційному Києву – або боретеся з корупцією, або «давай до свидания!». Це свідчення того, що Україна підходить до Рубікону.

 Та ж таки корупційна складова не дає можливості відстояти «святах святих» ринкової економіки – приватну власність, у т.ч. в судах. Навіть для іноземних інвесторів. Упродовж останніх років в тих чи інших регіонах тільки й чути про те, що відбирають бізнес. Як відомо, для цього застосовується вся «лінійка» держорганів – від санепідемстанції та пожежної служби до прокуратури, податкової, УБЕЗу і т.д. Індикатором того, що проблема набула загрозливих масштабів, є те, що на це прямо вказують представники МФО (того ж таки ЄБРР).

 Чому взагалі подібні речі мають місце? Бо немає політичної волі? А де ж вона візьметься, коли за сприяння тієї ж таки влади нікому не відомі люди (як з неї ж і походять?) стають мільярдерами за лічені роки?.. Проблема величезна, але відповідь на цей виклик має бути знайдено. Бо це питання виживання. Тієї ж таки влади. Інстинкт самозбереження ж ще ніхто не скасував...

  «Москва не сразу строилась?»

 Якщо дивитися на міжнародні інвестиційні рейтинги, ситуація у нашій податковій системі начебто й поступово одужує. Як відомо, підвищення позицій України 15 пунктів (з 152-го місця на 137-е) в рейтингу Doing Business-2013 зумовлене не в останню чергу податковими трансформаціями, в т.ч. розширенням практики використання електронних сервісів. Однак лише таких кроків явно не достатньо. У Міндоходів запевняють – все буде, потрібний, мовляв, лише час. Але ж скільки?..

 Поки влада робить ставку на зниження розмірів податків (з 01.01.14 ставка податку на прибуток знизиться до 16%, а ПДВ – до 17%),  експерти й бізнес переконують, що корінь зла – це, насамперед, система адміністрування податків, через яку є можливість не зважаючи на номінальні податкові ставки витиснути в бюджет скільки коштів, скільки буде потрібно – бо так «партія» визначила. У згаданому президентської Нацплані декларується намір оптимізувати систему адміністрування того ж сумнозвісного ПДВ. Тобто, принаймні, розуміння проблеми наче . Чому ж мало що (повліьно) змінюється в бік «покращення»?..

 «Букет» податкових болячок України відомий – починаючи з «сивобородого» відшкодування ПДВ та закінчуючи більш «свіжою» неможливістю зарахування переплат по податку на прибуток в рахунок авансових платежів. Водночас при аналізі цих речей (закиди бізнесу в бік податкової щодо зловживань, зустрічні претензії фіскалів до підприємств щодо масштабних намагань ухилятися від сплати податків, незаконно залізти в кишеню до держави і т.д.) поза увагою якось лишається першопричина цих явищ – популізм людей, які грають першу скрипку в державі.

 За останні роки в Україні сформувався очевидний дефіцит відповідальності у «власть імущих». Резидентам Банкової та Грушевського вперто не вистачає політичної волі жити в міру можливостей. Як наслідок, бюджети формуються на завищених макропрогнозах, фіскальним органам встановлюються завищені плани зборів податків. Ну а вони їх виконують, як вміють. А під такий шумок, звичайно, багато хто вважає, що «гріх» не підзаробити. Так є, було і буде. Це погано, але факт.

 Як вийти з цього зачарованого кола? Відповідь вже була вище озвучена – потрібна політична воля й суспільний запит на це. Якщо шукати сучасні паралелі, Україні дуже не завадив би свій Маріо Монті. Чи готові самі українці до радикальних змін? Не виключено, що частина суспільства готова, враховуючи позиціонування та результати кандидата, який посів третє місце на президентських перегонах (про те, наскільки «ефективно» використано кредит довіри народу – тема окремої розмови). У будь-якому разі третє місце є індикатором того, що потрібної критичної маси для перетворень серед громадян України, на жаль, немає (чи не було?). Занадто багато хто хоче (хотів?), що називається, і рибку з’їсти і на стільці покататися, тобто щоб і жити стало краще, і щоб пояси не затягувати…

 «Хорошо, все будет хорошо…»?

 Через доволі суворий інвестиційний клімат Україна щорічно недоотримує мільярди інвестицій, на які могла б претендувати завдяки своєму потенціалу. Нагадаємо, що за даними Держстату, за 2012 р. обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну збільшився на $4,129 млрд, що на 25,3% менше, ніж за 2011 р. ($5,527 млрд) і на 13,1% - ніж за 2010 р. ($4,753 млрд).

 Величезні можливості для нас  відкриває Угода про асоціацію та створення зони вільної торгівлі з ЄС. Так, можливо, настільки швидких позитивів, як від інтеграції з Митним союзом (насамперед, зниження вартості газу) тут не буде, однак стратегічні переваги більш ніж очевидні. Завдяки імплементації європейських стандартів регулювання бізнес-середовища інвестиції можуть политися в Україні рікою. Але наскільки керівництво держави готове відкрити інвестиційні «шлюзи»? Адже доведеться принципово переформатовуватися – бути готовим до посилення конкуренції, демонополізації багатьох галузей економіки і т.д.  Ви вірите, що це можливо?..

Василь Пасочник