► Французький філософ монах-єзуїт Р. Урньє (в інших джерелах Фурньє), відвідавши Константинополь у 1595 році, писав: «Тут мені розповідали зовсім незвичайні історії про напад північних слов’ян на турецькі міста й фортеці. Вони з’являлися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів. Мені й раніше оповідали, ніби слов’янські воїни перепливають море під водою, але я вважав це за вигадку. Тепер же я говорив з тими людьми, які були свідками підводних набігів слов’ян на турецькі береги». Повідомлення Фурньє тим більш цікаве, що він сам цікавився питаннями підводного плавання і згодом став одним з авторів трактату, в якому стверджувалась можливість плавання під водою. На думку історика українського флоту Мирослава Мамчака, цю історію розповідали монаху при дворі турецького султана і навряд чи турки виставили б себе перед чужинцем на посміховисько.

► У XVII ст. про морські походи козаків писав військовий інженер Боплан, теж, до речі, француз. Він перший в історії докладно описав човни запорожців, навіть намалював їх схематично, але ніде в його докладній роботі не згадується про козаків-підводників, а про здібності козаків взагалі пише так: «Добре воюють і на морі». В тому ж столітті, але трохи пізніше за Боплана, свої твори про козаків написали ще два французи - П’єр Шевальє та Жан-Бенуа Шерер. Вони теж не згадують про підводні подвиги запорожців, хоча Шерер і наводить слова султана Амурата, що напряму стосуються морських здібностей запорожців: «Якщо хтось інший замишлятиме щось проти турків або вирушить на війну з ними, то в обох таборах принаймні спатимуть спокійно, як раніш. Та коли на турків нападуть запорозькі козаки, турки одразу прокинуться й забудуть про всі свої плани».

► У 1820 році в Парижі, а в 1827 році вже і в Росії вийшла книга французького морського історика Монжері ( в деяких джерелах Менжері) «Про підводне мореплавання й війну», в якій, коментуючи статтю Фурньє, автор зазначав: «Запорозькі козаки користувалися весловими суднами, які мали здатність опускатися під воду, рухатися так протягом тривалого часу, а потім повертатися назад, піднявши вітрила». Пише Монжері і про те, як, на його думку, повинен був би виглядати підводний човен запорожців: козаки обшивали свої човни ззовні шкірою; корпус їх накривали герметичною палубою, а над нею вертикально споруджували шахту, всередині якої знаходився козак, який вів спостереження за морем і одночасно керував човном; шахта одночасно слугувала і для постачання свіжого повітря всередину човна; човни в підводному положенні рухалися за допомогою весел, при чому герметичність бортів у місцях встановлення весел забезпечували шкіряні манжети.

► Цікавою є стаття сучасного історика Б.В. Черкаса «Військова організація та воєнне мистецтво українського козацтва», в якій знаходимо: «…морські виправи козаків є унікальним явищем в історії. Чорне море було «турецьким морем». Вийти в нього козаки могли тільки через кілька річок, гирла яких контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією. Вздовж берегів кочували татари, а на виході часто чатували османські ескадри. Пробившись на початку походу крізь ці перепони, козаки опинялися немов у заткнутій посудині, крізь шийку якої треба було ще повернутися назад. Будь-яка поломка човна становила смертельну небезпеку, оскільки безпечного берега, куди б можна було спокійно пристати, не існувало».

► Звернемо увагу на такі характерні приказки – примовки: «Не дивися, вражий турче, на воду, а дивись під воду!», «Били турка на воді, били й під водою», «Козак і в огні не горить, на воді не тоне і під водою не гине – на те він і козак»…

► До нас дійшли перекази про те, як козаки годинами просиджували під водою, дихаючи через очеретину, могли пропливати кілька верст, сховавши голову у перекинуте цеберко. Недарма ж козаків називали «водяниками», говорили, що вони нібито зналися з чортом і могли просиджувати годинами у воді, що в декого з них є нібито риб’ячі зябра…

► Відомий дослідник підводного флоту запорожців Богдан Сацюк вважає, що в даному випадку йдеться про козаків-водолазів. У наведеній нами статті цей автор пише і про те, що козак проплив у бочці кілька верст під водою. Козаки-відчайдухи саме в такий спосіб перемагали ворогів.

► Багато відомо про козаків-характерників, котрі неочікувано могли щезнути під водою майже на цілий день. Цікаві пірнали слідом за ними і знаходили своїх товаришів, які хропіли собі спокійно під міхуром, у прохолоді біля корча, бо на поверхні їм, бачите, було дуже спекотно.

► Сучасний російський військовий історик В. Грібовський: «В історії збереглися свідчення XVI ст. про використання запорозькими козаками перевернутих легких веслових кораблів («чайок») для отримання мінімальної помітності при наближенні до турецьких берегів».

► Богдан Сацюк: «Щодо конструкції козацькі підводні човни були дуже прості. Таємниче судно за формою нагадувало звичайний ткацький човник. У ньому вміщувалося два козаки – весляр і керманич. Це були відчайдухи. Весляр гріб куценькими веслами. Для того, щоб триматися під водою, брали баласт – пісок, а потім використовували й каміння. Дихали через спеціальну трубу – отвір, верхній кінець якої стирчав над водою. Це було і вікно в життя, засіб для орієнтування. Щоб човен не перевертався, з боків прикріплювали куценькі «крила».

► Август Вірлич: «У деяких авторів зустрічаються повідомлення про те, що підводні човни запорожців були обладнані пристроями, що нагадують сучасні кінгстони. В них заван-тажувався баласт (пісок), що сприяло занурюванню у воду. А перед самим ворожим берегом кінгстони відкривалися, пісок висипався у воду, «субмарина» спливала, що, цілком вірогідно, спричиняло шоковий стан у турків. У турецьких літописах, до речі, зафіксовано: запорожці виходили з моря!»

► На думку сучасних українських дослідників, наявність такої зброї трималася у великій таємниці, про яку знали лише ті, хто був причетний до створення підводних човнів. А турецькі літописці свідомо не описували козацьких підводних суден, аби не продемонструвати своєї військової відсталості.

► Іван Вільха: «На таких суднах 1595 року запорожці непомітно підійшли до турецької фортеці Синоп. Вартові на бійницях скільки не вдивлялися у море, нічого підозрілого не бачили. Чайки ширяли над рибальськими фелюгами, вітер гнав до берега хвилю та ще якісь колоди. Правда, вони були не зовсім звичайні: стояли сторчма, немов поплавці. Та хіба мало незвичайних речей викидало море на берег! І вартові напівсонно обходили свої пости. Та раптом колоди почали виростати з води, і до берега швидко наближалися човни – не човни, скрині – не скрині… Відкривали стулки в колодах – і з них виходили запорозькі козаки. Коли турки отямилися, було вже пізно. Сміливі відчайдухи захопили місто».

► Сучасний український вчений О.С. Олійників: «Року 1595-го запорозькі козаки на підводних човнах несподівано з’явилися попід мурами Синопа й легко здобули його. Ними керував осавул Федір Полоус, який тієї ж весни був обраний на гетьмана…»

► Велика кількість поважних українських сучасних дослідників: знаний історик Володимир Сергійчук, автор книжок з історії українського флоту Мирослав Мамчак, відомі херсонські дослідники Микола Оленковський та Август Вірлич - вважають, що все це відповідало дійсності.

► Ось як описує використання запорізькими козаками підводних човнів О.Калініченко у своїй книзі «Когорта»: «Запорізькі козаки, успішно подолавши пороги на чайках і підійшовши до Чорного моря, в очеретах швидко переобладнують частину чайок для підводного плавання під водою. Для цього поряд борт до борту ставляться дві чайки і нахиляються одна до одної на 90 градусів так, що один з бортів стає днищем. В такому положенні чайки скріпляються і верхній бортовий стик конопатиться. При цьому в’язанки очерету розташовуються у верхній частині, а весь твердий баласт переміщається вниз побортно.

► Носові і кормові стерна (рулі) чайок перетворюються на горизонтальні рулі. Всередині між корпусами чайок утворювався водяний тунель, в якому було вертикально і послідовно поставлено декілька коліс від чумацьких возів з грибками. Діаметр гребних коліс – трохи менший за ширину чайок. Верхні гребки знаходились в повітряній подушці, а нижні – у воді «водяного тунелю» і приводились в рух мускульною силою. Зміна курсу відбувалась за рахунок зміни напряму водяного струменю за допомогою діжки без дна.

► Для регулювання занурення використовувались рулі глибини, тобто носові і кормові стерна. Такий підводний човен мав розміри: довжина дорівнювала довжині чайки, висота корпусу без діжок спостереження і вентиляції дорівнювала ширині однієї чайки у звичайному положенні, а ширина підводного човна була приблизно рівною двом висотам однієї чайки у звичайному положенні. Дуже часто такі підводні човни у складі козацької флотилії на буксирі доставлялись в район бойових дій і потім виконували функцію передового загону флотилії, яка забезпечувала десантування козацьких сил для зайняття плацдарму.

► Вхід і вихід з такого підводного човна був можливий через вертикальні діжки спостереження і вентиляції, а приведення в нормальне положення виконувалось або в момент нападу (розкривався як горіхова шкаралупа), або силами вартових біля чайок). По прибутті до ворожих портів водяні колеса з підводних човнів знімались, з них демонтували грибки і потім використовували як засіб для доставки важких вантажів (наприклад, трофейних гармат, що були в особливій ціні у запорізьких козаків).

► Водяні колеса з успіхом використовувались і у випадку пересування чайок по піщаних дюнах в обхід сторожових залог турків.

► Останні підводні археологічні знахідки біля острова Хортиця свідчать, що ще може настати час, коли з товщі води дістануть справжній козацький підводний човен!

► ДЖЕРЕЛО: kozatstvo.org.ua

Український Трикутник