20 річний боєць «Айдару» Василь Пелиш втратив руку в полоні сепаратистів через татуювання на ній у виді Тризубу. Роман Линдов постраждав 18 лютого під час кривавих подій на Майдані, внаслідок чого теж позбувся руки. Василь Стуженко потрапив у засідку, в якій втратив праву ногу і руку, і тільки чудом залишився живим. Владислав Кузнєцов врятував шістьох побратимів від гранати, яка залетіла в люк БТР, але заплатив за це кистю власної руки. Катерина Руденко потрапила у страшну аварію, і отримала надзвичайно складну ампутацію ноги, а красивій дівчині всього 22...

На превеликий жаль, тема протезування молодих людей в Україні набрала великої актуальності. Всі вони жили звичним життям: працювали, одружувались, виховували дітей. Але війна та випадок змінили в їхньому житті все. Допомогти хлопцям повернутися до нормального життя вирішила звичайна українська вчителька родом із Чернівців, яка свого часу переїхала до Канади - Антоніна Кумка. Незважаючи на відстань між нашими країнами, Тоня переживає через події на сході України і організувала міжнародну місію найкращих канадських та українських протезистів.В період з 27 квітня по 7 травня група американських та канадських протезистів на волонтерських засадах працювала в Україні. Метою була передача технологій складного протезування кінцівок нашим спеціалістам. За час проведення проекту, закордонні колеги встигли зробити протези для трьох учасників АТО, одного постраждалого на Майдані, а також дівчини, яка отримала травму в автомобільній аварії. Всі вони потрапили до проекту через високий рівень складності їх ампутацій.

Нашій ГО «Підмога.інфо» випала честь допомагати в організації Проекту, і мені пощастило особисто поспілкуватись з кожним протезистом. Головною мотивацією для них є повернення людини до повноцінного життя. Найкраще про це сказав Крістофер Фантіні: «Я люблю те, що роблю, оскільки отримую багато особистого задоволення, допомагаючи людям стати цілими знову після дуже драматичного досвіду. Коли ти робиш щось своїми руками, проектуєш, вирівнюєш, використовуючи суміш принципів фізики і трохи мистецтва та науки, ти виготовляєш те, що допомагає людині стати мобільною і більш функціональною. Приємно спостерігати, яка зміна відбувається у їхньому житті та у їхніх сім'ях. Близькі також помічають різницю в тому, що ця людина спроможна робити. Від цього отримуєш багато морального задоволення».

Для учасників проект став шансом максимально відновити втрачені функції тіла і повернутись до повноцінного життя. Зараз вони активно працюють на собою, продовжують навчання, влаштовуються на роботу, займаються спортом... Молоді люди не приховують свого захоплення від участі у Проекті, від спілкування із закордонними протезистами та від якості отриманих виробів. Роман Линдов розповів, що американські протези, як небо та земля, у порівнянні з тими, які йому пропонувала держава, а Катерина Руденко, уже встигла покористуватись протезом харківського протезного заводу, який, на жаль, служив скоріше додатковою опорою - з ним не можна було сидіти та пересуватись доводилось на милицях. Зараз Катерина може все, для ходьби використовує лише паличку (бо ще трохи страшно) і навіть може стояти деякий час лише на протезі! Троє учасників отримали по два протези - високофункціональний міо-електричний (яким можна писати, застібати ґудзики, повертати ключ у дверях) та протез на тяговому механізмі для більш високих навантажень та занять спортом.

Навчання у закордонних колег проходили 9 українських протезистів. Таким чином, тисячі пацієнтів тепер зможуть отримати послуги більш високого рівня.

У спілкуванні із іноземними колегами, мене вразила їх занепокоєність щодо ситуації в Україні. Також вони були враженні ставленням українського суспільства до людей з інвалідністю, тим, що люди приховують свої недоліки і середовище міста жодним чином не пристосоване для нормального життя всіх верств населення. Ми почули багато історій та порад. Висновок один - Україна має навчитись сприймати людей такими, як вони є, не забувати про їх особливості та потреби.

Кожен член делегації взяв відпустку за свій рахунок, щоб допомогти громадянам країни, в якій вони ніколи не були і тривалий час сприймали як частину певної імперії. Протягом двох тижнів члени команди самовіддано працювали без часу на відпочинок. В передостанній день встигли поставити протез чоловіку з Одеси, який приїхав на консультацію протезування рук, з часу ампутації яких пройшло більше 12 років. Важко уявити, що людина прожила стільки часу без можливості навіть самостійно поїсти. Чоловік не очікував такого подарунку і зі сльозами на очах, не вірячи своєму щастю, покидав приміщення протезної майстерні. Американці терпляче та детально пояснювали кожний свій крок та маніпуляцію українським протезистам, аби ті змогли перейняти максимум досвіду. Учасників навчали по-новому використовувати своє тіло, користуватись протезами, та сприймати життя таким, як воно є. А після завершення Проекту вони зібрали всі гроші, які у них залишились, та передали волонтерам. Те, що зробили ці люди важко переоцінити.

Цікаво, що ці люди вірять у світле майбутнє нашої країни більше, ніж ми самі. Вони готові допомагати нам в усьому, але нічого не зроблять за нас. Давайте вчитись добре робити свою роботу, нести відповідальність за власне майбутнє і не чекати чудесних змін.