Нардеп Віталій Чепинога розмірковує над тривіальним «Україна – це Європа», як і завше – колоритно (зі збереженням авторського стилю)

Належність чи неналежність країни до європейської цивілізації визначають малозначущі, на перший погляд, речі. Наприклад – уміння та хист піти красиво і благородно у відставку... Не вміємо... Чіпляємося когтями за те нещасне крісло, за обої з «карельської бірьози», за телефон-сотку, і за право з'їсти вранці черствий сирник у відомственній столовій.

Далі – музика. Якось Микола Томенко розказував, що ще на зорі незалежності у нас в гостях перебував знаний німецький експерт в галузі економіки. І вони повели його в ресторан «Київська Русь». Після цього експерт сказав, що навряд чи щось у нас вийде швидко... «А чого?» – здивувалися наші... «Я не знаю, як привести європейські цінності у країну, де в ресторанах слухають ТАКУ музику з ТАКОЮ звучністю,» – сказав сумно «хвашист» (певно в ті роки Альона Апіна зажигала про те, що «уехал он на электричке», і закурить не вийде, бо «спички промокли»).

Диявол у дрібницях, а не в деклараціях, Сатана – в ліфтах, а не в Конституціях, пі*араси в ЖЕКах, а не на парадах...

Можна хтиво й хвацько цитувати раннього Кортасара з Борхесом, із першого погляду відрізняти Kiton від Brioni, демократично їздити на Vespi, систематично переглядати Джармуша, зневажати бомонд і навіть слухати 5-ту Малєра перед сном... Але якщо ти, при всьому цьому, все-одно регулярно об*цикаєш кришку унітаза... – то Алтай тобі ментально ближче, ніж Позітано.. Сорі за снобізм.