Українці хоча б в одному досягнули німецьких стандартів: в оцінці того, шо відбувається в Греції і навколо неї. У гнівній оцінці, звичайно. Всі вже дружно вирішили, що греки не заслуговують бути в єврозоні і навіть Євросоюзі, це нація ледарів і шантажистів, яких потрібно покарати. Ну але в нашій оцінці є і чисто український нюанс – Євросоюз має допомагати і тягнути за вуха Україну, а не Грецію, бо ми більше того варті і геополітично важливіші.

Тішить, звичайно, що українці раптом стали такими по-німецьки правильними у своїх підходах – ніякої шари, тільки важка праця, жодного популізму – тільки реальна політика, ніякої солідарності – лише справедливість, ніякого патерналізму – тільки розрахунок на власні сили. Проблема лиш у тім, що такі реакції прекрасно звучать, коли українці говорять про Грецію, але не зовсім стикуються з українськими реаліями. Якщо подивитись на рівень ефективності праці в Україні, він ганебно низький. Якщо говорити про політичний популізм – достатньо ввімкнути одне із популярних телешоу. І добре, що треба виконувати вимоги МВФ, який трохи присаджує цей популізм. Якщо ж говорити про патерналізм, то його, може, стало й менше відносно української влади, але стало більше щодо Брюсселя і Вашингтона, які нас мають і від Росії врятувати, і нормальні реформи за нас і за свої ж гроші нам провести.

У мене із самого початку викликало неоднозначні реакції змагання, нав'язане у публічному дискурсі, скільки дають грошей Україні, а скільки Греції. Хто більше заслуговує на допомогу та увагу Євросоюзу, а хто менше. Хто важливіший для Європи, а хто другорядніший.

Насправді, ще не довелось чути жодного серйозного аргументу, яким чином європейська інтеграція України виграє від того, що Греція залишить зону євро і, не дай Боже, Євросоюз. У Євросоюзі немає кар'єрного принципу – когось «звільнили» й іншого автоматично підвищили у статусі. Тут, швидше, навпаки – «звільнили» одного, можуть звільнити й іншого. Тим більше, що Україна тільки в очах українців суттєво відрізняється від Греції, а в очах європейців між нами з греками значно більше спільного, ніж відмінного – від православних традицій до звички не платити податки і залежності від неефективного бюрократичного апарату.

І так само мені не довелося побачити жодного серйозного аргументу, що вихід Греції з єврозони зробить європейський проект привабливішим. Очевидно, навпаки – лише посилить настрої, які працюють на підрив європейської ідеї. І, радше за все, на посилення ідей альтернативних. Зокрема й тих, які на фоні євроскептицизму пропагує Росія. Останнє опитування у Сербії, де інтеграція з Росією викликає більше схвалення серед населення, ніж із ЄС, – лише один із доказів.

Плюс вихід Греції з єврозони спровокує ще більшу кризу. А більша криза в єврозоні – означає менше уваги до того, що відбувається поза єврозоною. Зокрема, і в Україні.

Прийнято казати, що Греція стала жертвою популізму. Так, його багато. Але Греція стала жертвою ще й іншого – зацикленості на собі. Чого варте глибоке переконання, що їм усі мають допомагати тільки тому, що вони – колиска демократії. «Коли якісь там бельгійці ще пасли овець – ми вже будували демократію», – це була перша річ, яку я у свій час почула в Греції, і варіацій на цю тему багато. Ми не можемо вимагати від Євросоюзу надособливого ставлення і вважати себе кращими за греків лише тому, що раз відстояли європейські цінності на Майдані.

Після кризи в Греції і греки, й українці мають усвідомити просту річ: Євросоюз, в який вступала Греція у 1981-му, – це був Євросоюз, де було більше прав, ніж правил. І такого Євросоюзу вже не існує. Існує Євросоюз, в якому права залежні від виконання правил. І кожна країна має вирішити, наскільки вона готова до такої постанови питання.