Можна було, певно, подумати, що помилки в рекламі закінчилися, але ні. То було інтермецо.

Відмінкова система української мови, якщо порівняти, наприклад, із англійською й угорською – ні бідна, ні багата, а така, як треба. Усі сім відмінків є давніми за походженням, мають свої граматичні засоби вираження (найчастіше це закінчення) і функції.

Всі відмінки, як і люди, ніби рівні, але деякі із них рівніші за інших. Певно, найменш рівним є кличний. До шести відмінків можна поставити запитання: хто? що?, кого? чого? тощо. А до кличного відмінка – ні. Крім того, словники і граматики іноді вказують, що для певних частин мови форми кличного відмінка немає, зокрема, для прикметника. Але ж вона є, просто збігається із формою називного: шановний Олександр – шановний Олександре.

Обов'язково вживають спеціальну форму кличного відмінка у звертаннях до осіб на ім'я: Ольго, Миколо, Іване (до речі, вітаю всіх Іванів з іменинами:)); по батькові: Петровичу, Григорівно, Іллівно; до назв істот: панове, дівчино, хлопче. Є певна плутанина зі кличним відмінком для прізвищ, бо вони мають паралельні форми – окрему й таку, що збігається з називним. Наприклад, у звертаннях із загальною назвою їх рекомендують вживати саме у формі називного: пане Данилюк. Хоча «пане Данилюче» теж непогано.

Чи є кличний відмінок у назв неістот? Так, є, і в художньому мовленні часто вживають такі звертання: земле, вітре, красо...

Безумовно, помилки у вживанні форм кличного відмінка трапляються досить часто, і дехто навіть не вважає їх грубими, але для цієї проблеми є готові ліки від Максима Рильського: не бійтесь зазирати у словник. А також раджу корисний сервіс побудови звертання з імені та по батькові (http://slovnyk.ua/services/names.php), який допоможе правильно згенерувати кличний відмінок.

Тож, друзі, братове, невідомий Юрію, звертаймося один до одного правильно.