Вихід Української автокефальної православної церкви з об'єднавчого процесу з Українською православною церквою Київського патріархату прикрий, бо відкладає на невизначений час формальне визнання УПЦ КП у світі православних церков. Але, думаю, в довгостроковій перспективі це не катастрофа. 

Церква в Україні є важливим суспільним інститутом, який має достатній рівень інституційної довіри, щоб переводити нові сенси в традиційний дискурс, утверджуючи їх як «свої». В такому травматизованому суспільстві як українське це дуже важлива, може навіть унікальна передумова суспільного прогресу. УПЦ КП наразі добре резонує з еволюцією цінностей та світоглядних орієнтирів українців.

УПЦ Московського патріархату й УАПЦ в цьому процесі відстають, маргіналізуючись і кількісно, і якісно. Якщо Українська греко-католицька церква й УПЦ КП (1) зберігатимуть сильний зв'язок із суспільством, (2) працюватимуть над внутрішньою спроможністю до адекватної реінтерпретації християнських цінностей у щораз оновлені контексти та (3) будуть оберігати конструктивний порядок денний для суспільства, то, зрештою, їхня інтеграційна позиція набуватиме більшої ваги, а переговорна позиція УАПЦ і УПЦ МП слабшатиме. Тому мені здається, що загальний вектор церковно-суспільної ситуації залишається спрямованим в доброму напрямку.