Тезово, бо в принципі діло таке.

Нам байдуже, що відбувається довкола, бо нам болить лише своє.

Союзникам байдуже, що нам болить лише своє, бо їм болить все, що відбувається у міжнародному довкіллі, і ми - частина цього довкілля, а не його все.

Союзники не зрадять нас за нашою спиною для Росії, поки ми самі себе не зрадимо для Росії (а це ми вміємо), бо для союзників Росія - одна з ключових проблем міжнародного довкілля, яке їм болить.

Ми не можемо ігнорувати союзників, бо ми залежимо від їхньої єдності, а їхня єдність залежить від нас.

Ми, кожен з нас, програє і вкотре прогуляє цю країну Україну, якщо допустимо розбрат серед наших політиків всіх мастей, бо це призведе до розбрату серед наших союзників.

Розбрату серед наших політиків і наших союзників хоче Росія, бо тоді вона переможе.

Загроза війни буде завжди, але війна найближчим часом не буде основним інструментом перемоги Росії, бо вона буде допоміжним інструментом, а основним буде розбрат.

Щоб перемогти наші політики, чиновники, експерти та громадяни всіх мастей, тобто кожен з нас, повинен вирватися за межі свого кугутства і мислити поколіннями, бо зараз ми в масі своїй мислимо лише наступними виборами і покупками або не мислимо взагалі.

Читаючи такі популярні інтелектуально-депресивні тексти про те як ми програємо, давайте думати про те, як перемогти, бо думки - вони матеріальні.

Все, бо ось так.