Ой, яка чудова осетинська мова. Південні осетини так хотіли позбутися грузинського панування, так від нього страждали, що не створили за 25 років незалежності від Грузії жодної школи з осетинською мовою викладання. А коли почали розробляти програми, аби в деяких сільських школах у початкових класах викладання велося осетинською, а потім поступово частково заміщувалося російською, а в деяких міських, навпаки, аби в початкових класах викладання велося російською, а потім поступово частково заміщувалося осетинською, батьки заверещали, що це загрожує дітям поганими знаннями російської.

У Північній Осетії ситуація не набагато краща. По селах зберіглося з десяток осетинських шкіл. У містах жодної. І це при тому, що осетинською мовою володіє півмільйона осіб. Поки що володіє, бо ця кількість ось вже багато років як зменшується зі швидкістю 1% на рік. І до дупи, що осетинська мова в обох Осетіях проголошена державною поряд із російською.

Отак і в нас може статися, якщо далі гнутиметься лінія «какая разніца, ліш би патріот». Осетини, до речі, великі патріоти своїх республік. Більші за українців. Байдужих там менше, ніж в нас. І при цьому без мови вони поступово зникають, перетворюються на росіян.