Мені б дуже хотілося розпочати сьогоднішню колонку з розповіді про конфуз, що стався напередодні з Сергієм Лавровим на спільній прес-конференції з главою зовнішньополітичного відомства Саудівської Аравії. Та от тільки мій літній бронхіт серйозніший, ніж лаконічний «кашель» міністра закордонних справ Росії. Як би дійсно міжнародного скандалу не сталося. - Словом, у дипломатії інколи краще просто помовчати. Тому, через моє засмучення, розмова у нас піде зовсім про інше. Про тему серйозну - про межу між тим, що смішно, і тим, з чого сміятися вже не хочеться.

Коли я намагаюся комусь пояснити, де проходить мій персональний кордон смішного, я наводжу як приклад два екранні втілення «комедії маленької людини» - чаплінівського Бродяги й Фантоцци Вілладжо. Безжурний бродяга, ідеал благородної злиденності, настільки близький радянській людині, несе світло й добро людям, які його оточують. І недоумкуватий товстяк-коротун бухгалтер із затурканою негарною дружиною і розумово відсталою потворною дочкою - соціальне дно другої половини ХХ століття. - Є проблема, але немає виходу, напевно, в цьому головна відмінність Фантоцци від Бродяги. Маленьке персональне пекло, частина велико-колективного, до якого входить і сам Фантоцци і ті, хто сміється з нього на екрані й перед ним. Ще у 80-ті, коли ми дивилися комедії Вілладжо, я не міг зрозуміти, що мене в них так лякає. І лише коли це пекло почало підступати до порогу нашого спільного дому, я зрозумів, що є речі, які лише виглядають смішно, щоб під личиною сміху проникнути в наше життя й назавжди в ньому залишитися.

Протягом останніх днів лише ледачий (ну і я разом з ним) не сміявся з вогнищ із санкційних продуктів у Росії. Розплавлений імпортний сир і червона ікра навпіл із землею, росіяни, які збирають багатий урожай імпортних персиків і помідорів на звалищах, - муза сатири соромливо замовкає, коли працюють технологи Кремля. Найбільше мені запам'ятався відправлений на звалище угорський гусак з Уфи.

- Мої ровесники і ті, хто старше, пам'ятають, напевно, угорських вгодованих (без звичної вітчизняної сині) курей і консервовані овочі, які вип'ячували всю убогість вітчизняного харчопрому епохи пізнього Брежнєва. Усе почалося з імпортних фасованих курей, потім з тугою заговорили про вибір ковбаси в європейських і американських супермаркетах і, закономірний підсумок, - Союзу не стало. З серпня 1991-го минуло 24 роки, і одним з перших ті, хто займається воскресінням СРСР, публічно стратили саме охолоджену тушку угорського гусака. За Перебудову з гласністю, за провал ДКНС, за Біловезькі угоди, а ще більше молодості, що пішла, й зрілості, що не відбулася, - за все за відсутності угорських курей відповів перед росіянами угорський гусак-відбувайло.

Публіка не втомлюється сміятися з невичерпного потоку подібних новин з Росії. Заборона на мереживні труси, млинці на лопаті, крематорії для продуктів - це лише інформаційні топи за останній рік. Градус безумства російської повсякденності наростає незалежно від температури повітря й води; відчуття від нього мало чим відрізняється від липкої духоти піку серпневої спеки. Ми ж у змозі лише мляво реагувати на черговий зовнішній подразник, лінуємося побачити в мареві загальну невтішну картину, вважаючи за краще пасивно спостерігати чергування міражів, що послідовно змінюють один одного. Ми звиклися і навіть деколи нетерпляче досадуємо, якщо черговий день не приносить нам чергових безумних нововведень від наших східних сусідів. - Що, знову зібралися бомбити Вороніж? А ну, давай іще! - наче на екранах наших телевізорів або в моніторах не програми новин, а чергові випуски сумної пам'яті «гумористичної» телепрограми «Аншлаг».

І вони дають. Причому так, як ніякому Петросяну й на думку не спало б. Ще не мільйони, але вже тисячі часом публічних доносів - не лише на людей, а й на імпортні продукти в магазинах. Цькування, побиття й вбивства незгодних. Загарбницькі війни й підтримка міжнародного тероризму. Розмахування ядерною дубиною на весь світ, як досі дозволяв собі один покійний генсек у стінах ООН, та ще талановита сім'я керівників Північної Кореї. Ще не так давно не лише нам, а й більшості росіян подібний рецидив минулого здавався чимось зі сфери неможливого, а сьогодні все більше російських громадян не просто схвалюють, а й активно підтримують це безумство.

- «Аншлаг»? Так, у всіх цих публічних акціях є елемент шоу - шоу спрямованого одночасно й на вітчизняного й на зарубіжного глядача.

Перед зовнішнім спостерігачем Росія цілком свідомо позиціонує себе в ролі небезпечного через свою непередбачуваність божевільного.

Уявіть, що ваш сусід у стані афекту (алкоголь, наркотики або просто вирощене багатьма роками відчуття безкарності), озброєний ножем або навіть рушницею, б'є членів сім'ї, стріляє в автомобілі, що проїжджають повз, а поліцію залякує криками «Не підходь, я ідіот!», для більшої переконливості ілюструючи це, розбиваючи голову об стіну будинку. От тільки у реальному житті в нього валізка з ядерною кнопкою і як мінімум півтораста мільйонів заручників лише з числа громадян його власної країни, стан яких день від дня посилюється прогресуючим стокгольмським синдромом.

Безумний злочинець - улюблений персонаж американських коміксів. Ті, хто пам'ятає ноланівського Джокера (в оскароносному виконанні Хіта Леджера), чудово зрозуміють як послання Кремля, так і логіку, згідно з якою злочинець вимагає співучасті у своєму безумстві всього населення Готема/всієї Росії.

Послання росіянам, власне гра, правила якої непомітно підміняють моральні орієнтири й цінності тих, хто погодився в неї грати. Підконтрольні, через гранти, громадські організації, літні табори, флеш-моби... Книжки, телебачення, інтернет. - Багато років Кремль старанно готував фундамент для планованих змін у суспільстві тими самими методами, які його пропагандисти називають «методикою підготовки кольорових революцій», так само як в образі США, культивованому російською пропагандою, Кремль насправді змальовує самого себе. Сотні маленьких кроків, від невеликого божевілля до трохи більшого, - непомітна еволюція, плоди якої нам впали в очі лише тоді, коли в черговому сиквелі роль жертви дісталася Україні. - Якось непомітно щось сталося з розумом цих людей, з їхньою пам'яттю, із здатністю усвідомлювати взаємозв'язок між діями і їхніми наслідками. - Жінка відмовилася від ініційованої нею петиції про збереження фінансової підтримки молодим матерям, тому що зрозуміла, що це удар на догоду Заходу в спину Президента Росії. На думку продюсера групи «Ласковый май», це Держдеп США, а не окупаційна російська влада, скасував концерт їхньої групи в місті Севастополі.

Більшість росіян з цього року вважають, що Президент 15 років тому зробив усе, щоб врятувати екіпаж підводного човна «Курск».

Придворний співець Кремля Йосиф Кобзон заявляє, що гроші, які збираються на лікування тяжко хворих дітей, згідно з деякими пріоритетами, треба було б направити на розв'язання соціальних проблем Криму. - Тут лякають навіть не його слова, а те, що їх, як істину в останній інстанції, транслювали всі телеканали країни, зводячи прогресуючий старечий маразм у ранг морального авторитету.

У «Темному лицарі» Крістофера Нолана Джокер поміщає дві групи громадян Готема на заміновані пороми, причому кожна з них отримує дистанційний детонатор від міни на другому кораблі. Та група, яка першою встигне підірвати іншу, згідно з правилами цієї жорстокої гри, виживе, інакше Джокер погрожує висадити обидва пороми. Призом є право на життя, хоча, хоч би хто натиснув першим на кнопку, пасажири корабля зі звичайними громадянами чи другого - з в'язнями, переможцем би вийшов сам безумний терорист, опустивши громадян міста на свій рівень, перетворивши їх на своїх співучасників. - Згідно із законами жанру, у фільмі-коміксі пасажири обох поромів врешті-решт роблять правильний вибір, а супер-герой у цей час усуває супер-лиходія.

На жаль, реальне життя не в усьому схоже на комікс. Межі жанрів тут гібридно розмиті, та й екранні супер-герої насправді лише щедро оплачувані кіностудіями кінозірки - звичайні люди. Негласним кодексом Голівуду сюжетам тут не гарантований щасливий кінець. І коли я бачу, як у Росії палять продукти, я не сміюся, бо розумію: сьогодні у страшно зростаючої більшості пасажирів порома «Росія» на обличчі намальовані посмішки Джокера - ножем від вуха до вуха.