Я був учасником двох парадів у часи СРСР. Тому я маю право говорити про нюанси цього дійства.

Так ось. Ніщо не замінить солдатові тих відчуттів, коли глядачі аплодують твоїй парадній коробці. Це справді саме той момент, коли ти відчуваєш справжній зв'язок із народом, свою причетність до захисту цих людей та відповідальність, а головне – вдячність за те, що ти служиш, втрачаєш молоді роки, недосипаєш, недоїдаєш, виснажуєшся на тренуваннях та навчаннях. Той найбільший мотиваційний сенс кожної людини – свою необхідність.

А зараз війна. Війна в «гібридних лапках». Перенапруга психологічного стану суспільства навіть понад, ніж критична. А у військових? Які кожного дня грають у рулетку зі смертю на передовій – вони як почуваються? Та їхня напруга рази більша!

Я 100-відсотково за парад. І за святкування. Заради пам'яті всіх, хто загинув. Заради тих, хто зараз під обстрілами тримає оборону. Заради нас з вами. Треба святкувати.