Насправді моя увага до польської тематики є ситуативною. Я не є фахівцем в польській політичній кухні, хоча, сказати чесно, завдяки дуже розвиненим польським ЗМІ та доступності польської мови, особливих таємниць чи проблем розібратися в польській політиці немає.

Що мене вразило і насторожило. Помітна кількість українців, які буквально дмухають на холодну воду - не дай, Боже, сказати щось про Польщу, що з їх точки зору не є позитивним.

Це, звичайно, від комплексу меншовартості. Я знав про цей феномен серед українців. І щодо Росії, і щодо Польщі. Здогадуюсь, що цим список сусідів, перед яким готовий зігнутися в три погибелі наш український брат, не вичерпується.

Щоправда радує те, що на критичні огляди чи відгуки про зовнішню і внутрішню політику Туреччини наразі негативно реагували лише самі турецькі дипломати (хоча, чесно кажучи, проникнутися повагою до турок підстав аж ніяк не менше, ніж до інших сусідів).

Інтерес і критичне осмислення інших народів - нормальна річ, яку не варто боятися. Не варто боятися чи соромитись висловиться різко, якщо щось у поведінці сусіда нас не влаштовує. Наші сусіди і друзі, і навпаки не повинні сумніватися, що ми маємо про них власну думку і знаємо та розуміємо їх справжні та вдавані мотиви ніяк не гірше, ніж вони знають і розуміють нас. Зрештою, жодному з наших сусідів ніщо не заважає помічати і відзначати наші недоліки.

Звичайно, надмірності і брутальні образи, ксенофобія, спроби вирішувати проблеми сучасності через призму якихось історичних образ чи трагедій - це від лукавого.

А ось здоровий, практичний інтерес і навіть критика - це шлях до порозуміння.

Є речі в Польщі, які мені не зрозумілі, є ті, які я не сприймаю. Але це зовсім не заважає мені шанувати наших сусідів, бачити перспективи взаємин. Проте і загрози цим взаєминам теж.

А послом у Варшаву - це лише референс на одну із розмов під постом про футбольних ультрас (це не так, як готуватися до зими, що обов'язково наступить). Хоча нове призначення у мене таки буде, і, схоже, вже на цьому тижні. Та про це згодом.