Сьогодні, 31 серпня, у Верховній Раді України відбудеться голосування за зміни до Контитуції. Що думають експерти щодо цього питання. Декілька думок із блогосфери.

Сергій Таран, політолог

Голосування за п. 18 перехідних положень Конституційних змін - це продовження складної геополітичної гри, яку вимушена вести Україна. Не маючи співмірної з російською армії та будучи залежною від зовнішнього кредитування, Україна має враховувати думку Заходу. А Захід мислить просто - якщо написання будь-яких законів зменшить інтенсивність конфлікту - такі закони треба писати, «поганий мир - це краще, ніж погана війна». Звідси і п.18, в якому йдеться про особливості здійснення місц. самоврядування в окремих районах Донбасу.

І тому ми граємо в цей дивний компроміс, в якому всі вдають, що п.18 таки буде виконуватися. Захід вдає, що завдяки ньому можна вирішити «українське питання». Росія вдає, що після відносного миру не має наміру піти далі окупованих територій. Україна вдає, що вірить, що передбачений пунктом Закон (а в ньому - поновлення контролю над кордоном, проведення виборів за українськими законами) буде виконаний терористами. При цьому всі сторони дуже серйозно підозрюють, що ніхто нічого виконувати не буде.
Тоді для чого Україні потрібен весь цей цирк?

Відповідь проста - ЧАС. Ми виграємо час, який відтерміновує більший конфлікт, продовжує санкції і який має бути використаний для модернізації армії. За рік після підписання Мінських угоди ми суттєво зміцнили армію та зменшили втрати. Так само, той час, який буде виторгуваний після голосування за п. 18, має буде використаний за призначенням - посилення армії та вимоги нових санкцій проти Росії. Саме на цьому мають зосередити зусилля і «всепропальщики», і «ультраоптимісти». І якщо час буде використаний правильно, швидко стане зрозуміло, чи голосування за Конституційні зміни насправді є ‪#‎зрада‬ чи ‪#‎перемога‬.

Петер Шуклинов, журналіст, воєнний експерт

Банковая так и не смогла доступным языком объяснить простым украинцам, почему депутаты должны завтра проголосовать за изменения в Конституцию. В итоге в публичной плоскости в информационной схватке перевес одерживают популисты и свидетели зрады, пока верующие Минстеця изображают всезнайство.

Тем не менее, предполагаю, что будет порядка 250 голосов "за". Разумеется, будет шоу с блокированием трибуны и прочими атрибутами парламентского веселья. Будут крики, будем шум - профессиональные патриоты будут поднимать себе рейтинги.

Что по сути. Украина сделает еще один шаг в рамках большой игры с союзниками против Москвы. Идея в том, чтобы укрепить позиции Украины и показать: вот, украинцы делают все ради мира, а россияне-таки варвары, которые не хотят мира в Европе. Задача в том, чтобы укрепить наши позиции в ЕС, когда там будут определяться с пролонгацией санкций. Мы должны добиться их продления, чтобы добить экономику России. Санкции - наше оружие. И, возможно, единственный шанс остановить варваров без войны "до последнего украинца". Это наша гибридная война, которую мы ведем в паре с США и странами ЕС.

Между голосованием в 226 голосов (минимум на завтра) и 300 (на поздний период) будет время, которое наша дипломатия должна будет эффективно использовать против России. У меня сомнения, что Павел Климкин способен это сделать. Но при поддержке Вашингтона есть шанс, что Евросоюз услышит Украину и позиция Германии меняться не будет (сейчас Берлин считает, что предпосылок для снятия санкций против Москвы нет).

Другими словами, мы должны обещать убийцам и варварам все, что только можно. Изменения в Конституцию ни к чему никого не обязывают, ведь все будет регулироваться законодательно. Мы ничем не рискуем, но сможем усилить свои позиции на переговорах в Евросоюзе. На нашем фоне миролюбивой и прагматичной страны все действия России будут выглядеть отторгающими. Это именно то, что нам нужно.

Что будет дальше - тяжело сказать. Срок минских соглашений истекает в январе 2016 года. К этому времени должны быть продолжены санкции. Как в этом случае поведет себя Москва в условиях жесточайшего кризиса? Появятся ли новые "черные лебеди" в международной политике? На самом деле никто ничего не знает.

Не слушайте популистов. Не слушайте Минстець. Не слушайте зраду и перемогу. Будьте прагматиками и трезво оценивайте всю игру. И требуйте от власти бороться с коррупцией. Не бойтесь звонить на горячую линию СБУ. Не давайте взяток. Пока идет большая игра, наша маленькая внутри страны должна быть не менее эффективной.

Віктор Уколов

Досить брехати - прекрасне гасло. Адже закон про особливий режим самоврядування можна змінити змінами до закону. Такою є нормальна парламентська процедура, що потребує не 300, а тільки 226 голосів.

Навіщо істерити щодо пунктів закону, який так легко змінити?

Зміни до Конституції не містять ні слова про особливий статус окупованих територій. Драстичний пункт перехідних положень під номером 18 посилається на тимчасовий закон, термін дії якого 3 роки і який можна змінити голосуванням 226 депутатів у будь-який момент.

Пункт 18 - це лише одне речення з 2411 слів законопроекту. Цитую:

"18. Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом".

Ще раз про те, що голосуватимуть народні депутати сьогодні. Це "Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади" зареєстрований у ВР 1 липня 2015 року і розміщений на сайті.

Після його прийняття країна не просто знищить російсько-імперську систему централізованої бюрократії, але й уперше від здобуття незалежності поширить реформи на низовий рівень громад.

п 18 - далеко не головне в цих змінах. Виділяти його як головну тему конституційних змін, це все-одно що говорити за маленький Гіллястий провулок у межах величезного Києва.

Закон, на який посилається цей пункт, може бути змінено у будь-який момент. Наприклад на короткий текст: "Особливість здійснення самоврядування в деяких районах Донецької та Луганської областей полягає в тому, що режим самоврядування не відрізняється від решти районів області".

Однак прийняття п 18, у кінцевому рахунку, потрібне для збереження економічних санкцій ЄС проти Росії. Санкцій, що завдали важкого удару по економіці наших ворогів. Санкцій, за які тільки за однією скасованою угодою по Містралях, Франція заплатила 1,1 млрд доларів.

Інколи ми дискутуємо, як Україна підтримує економічні санкції проти Росії. Сьогодні якраз той день, коли ми можемо і зобов'язані це зробити.

Володимир Горбач, політичний аналітик

Моє бачення ситуації з голосуванням змін до конституції. Оскільки це вже давно не просто поправки до тексту, а елемент стратегічної гри, то сьогодні голосувати треба. Не всім, але більше 226.

Сьогодні ж треба створити (маніфестувати) нового суб'єкта політичного процесу у парламенті - противників поправок у частині Донбасу. Не обзивати їх агентами Москви, а дякувати їм за те, що вони є. І грати з росіянами і Заходом у дві руки.
Розтягнути цей процес до Нового року, а потім, обговоривши як слід у парламенті, винести на референдум. Бо Україна, хоч і не Греція, але теж демократія.

Це те питання, де не слід боятися "втоми від України". Чим швидше втомляться - тим краще) І почнуть робити помилки.

Валерій Пекар, громадський активіст, аналітик

Децентралізація має ті ж самі проблеми, як і судова реформа: низька правова і громадянська культура та дуже повільний темп через високу складність. Чому ж децентралізація викликала у мене набагато більше довіри?

Можливо, перша причина в тому, що ми значною мірою копіюємо іноземний досвід (певною мірою польський, дуже успішний). Але найголовніше - попри складність, маємо у цьому випадку досить чітку дорожню карту. Наявність такого стратегічного бачення підсилює віру в успіх.

Децентралізація - це дійсно довгий процес, який лише починається змінами до Конституції, що наразі широко обговорюються. Тим, хто хоче глибоко зрозуміти суть цих змін, раджу прочитати порівняльну таблицю, яку можна завантажити тут.

Для решти поясню те, що, в принципі, вже всі знають: держава системно перерозподіляє велику кількість повноважень на користь місцевих громад, і в першу чергу - формування і виконання бюджетів. Це нормальна світова практика, коли громадяни та їхні виборні представники у місті чи селищі самі керують своїми справами. Ще один дуже важливий фактор - внаслідок цього зростає правова культура громадян, громадянська відповідальність через їхню участь у місцевих справах. Іншого шляху нема, і цим шляхом свого часу йшла Європа. Навчитися бути громадянами можна лише на практиці.

На додачу, централізація є безумовною спадщиною радянської системи, коли все вирішувалося в ЦК партії в столиці. А в наших умовах лише сильна місцева влада є запобіжником федералізації, яку так бажає для нас Кремль, тому що вона руйнує країну.

Отже, заперечень проти ідеї децентралізації як такої ніхто не висловлює. Але чуємо багато сумнівів щодо реалізації.

Наприклад, є сумніви щодо префектів. Чи не станеться так, що центральна влада лише посилить свої позиції, адже права префектів чи не більші за права нинішніх державних адміністрацій? По-перше, не більші. Влада у того, у кого гроші. І коли гроші будуть у виконкому місцевого органу самоврядування, то і влада буде більше сконцентрована там. Звичайно, префект може зловживати повноваженнями - як і будь-який чиновник. Янголів на всі посади не вистачить. На те є громадянське суспільство і, врешті, суд, з яким поки що найбільші проблеми.

Особисто мене ніколи не турбували повноваження префектів. Для збереження унітарності країни треба мати сильне представництво центральної влади. Без цього регіони та громади стануть легкою жертвою місцевих баронів і барончиків, і наша децентралізація швидко перетвориться на феодалізацію. А від того один крок до сепаратизму.

Другий поширений сумнів стосується готовності місцевих еліт до бюджетного процесу. Вони ніколи цього не робили, вони ніколи цьому не вчилися. Чи впораються, а чи все буде ще гірше, ніж зараз, з точки зору дурощів, розкрадання та безвідповідальності?

Головна відповідь полягає саме у тривалості процесу. Зміни до Конституції лише запускають його, а далі треба розробити і прийняти мало не 500 законів (наприклад, про розмежування повноважень між громадами, районами, областями - у Польщі це зроблено майже бездоганно). На цей законотворчий процес піде 2 роки, і ці 2 роки треба ефективно використати для навчання, а також для створення спроможних громад шляхом об'єднання. Перші вибори органів місцевого самоврядування, що матимуть повноцінні нові повноваження, відбудуться у жовтні 2017. Для тих, яких ми обиратимемо у жовтні цього року, встигнути підготувати закони неможливо.

Доводиться також чути зауваження щодо термінології. Чому префект, а не урядник. Чому район, а не повіт (буде плутанина нових і старих районів). Куди подівся з Конституції термін «місто», і так далі.

Найбільш вагомим сумнівом, як на мене, є відсутність у перехідних положеннях чіткого терміну формування нових районів. Без цього дорожня карта не є повноцінною. І префекти мають призначатися в нові райони, а не старі.

Тема «особливого статусу» окупованих територій - занадто заплутана і важлива, тому вона заслуговує на окрему публікацію, яку вже пишу.

Щоб не забути, зауважу: зміни до Конституції скасовують загальний нагляд прокуратури - страшну і вагому частину радянської спадщини тоталітарної держави. Це само по собі дуже гарна новина.

Підсумовую. Європейські інституції в наших умовах поки що є фікцією, і дієве місцеве самоврядування - одна з них. Ми відстали на 300 років, застрягши у феодалізмі. Але потроху ці інституції приживуться, і виросте нове, велике громадянське суспільство, яке їх підтримуватиме і розвиватиме. Головне - слідкувати за кожним кроком кожного чиновника, центрального і місцевого. І це наше завдання, завдання громадян.