Добре пам'ятаю пору і час відколи зневажаю Кобзона.

Напевне, що на початку липня 1979-го, коли на Поділля з гарячої і сонячної Молдови тільки заходили жнива, ми разом з Олексієм Терещуком, моїм колегою по редакції обласної газети «Вінницька правда», приїхали по обіді в найпівденніше місто регіону - Могилів-Подільський. До своєрідної столиці подільського Наддністров`я. Звідси починала працювати виїзна редакція газети на жнивах. Уже за добу стенографістці у Вінниці ми повинні були продиктувати газетну полосу формату А-2 про організацію збирального конвеєра в районі. У центрі міста, на площі перед тодішнім міськкомом партії нас зустрів другий секретар Володимир Іванов. Щиро посміхаючись, казав:

-Чекаємо на вас з нетерпінням.. Усе готово до виїздів у колгоспи та радгоспи - на старті он чекають авто, спеціалісти, які допоможуть розібратися в ситуації на полях і хлібоприймальному підприємстві. А ночувати будете в нашому центральному готелі над самим Дністрем...

Він на мить повернувся, і до нас тут же підійшов чоловік, як його представив Володимир Ілліч, - директор готелю. Той розшаркуючись, вклонився і повідомив:

-Ми приготували вам кращий наш номер. Там по сьогодні жили Кобзон і Сєнчина...

Мій друг Олексій миттєво скинув брови під великими своїми роговими окулярами, картинно скривив рота, і скрутно похитуючи головою, прорік:

-Ні, дякуємо цього номера нам точно не потрібно. Ми переспимо і й у скромнішому...

Відтоді я Йоську збридив. Голосистого трубадура радянщини, співця мертвецької ленінщини. Людину з чорною душею: не дарма ж Сполучені Штати Америки ще 1995 року заборонили йому в'їзд до своєї країни через зв'язки з криміналом, дрімучим світом злочинців та вбивць. Тоді ж подібно вчинило і керівництво Ізраїлю. Якщо євреї свого однокровця не пускають навіть до порогу свого дому, це явна ознака того, що той має гниле єство. Чи не так, скажіть?

Не дивно, що саме такий тип стає підручним рашівської влади, яка готова знищити сусідню державу лише за те, що її народ прагне свободи, незалежності від Кремля, хоче розвивати свою мову, культуру. Цей діяч з пластмасовими волоссям і намальованими бровами аж пашить ненавистю до всього українського, хоча народився і виріс у єврейському середмісті українського селища Часів Яр (район Соледара). В Дніпропетровську здобував музичний фах.

Коли на межі осені й зими 2013-го в Києві вибухнув протестний Майдан, московський бурят Йоська Кобзон (позаяк уже декілька разів підряд обирається депутатом федеральної Держдури/думи від Агинського Бурятського округу РФ), облизаний такими злодійськими діячами, як Л. Кучма, В. Янукович, почав активно закликати до силового придушення повстанських дій. Вельми образливо висловлювався щодо українського гімну та повстанських пісень, котрі цілодобово лунали на всеукраїнському плацу Гідності. У лютому 2014-го, разом із такими ж як сам змосковщиними перекинчиками - вихідцями з України, пригрітими Кремлем, заходився вимагати розчавити борців проти режиму донецьких крадіїв танками і бронемашинами. Щосили плескали в долоні і рвали глотки вони ж, вітаючи анексію Путіним Криму. А ще більше цей виплодок Йоська зрадів, як полилася рікою кров українців від рук російських найманців і бандитів у камуфляжах на Донбасі. Гаряче вітав різанину там, коли поруч із малою Батьківщиною Кобзона - Часовим Яром, московіти замордували українця, патріота, голову первинної профспілкової організації державного підприємства «Артемсіль», депутата Соледарської міської ради Івана Резніченка, а бездиханне тіло його скинули до копальні. Людина без генетичної пам'яті, єврей Кобзон (мав би, здається, мати кебету) підтримав винищення українців, фактично сегрегацію у своєму рідному краї.

Це для таких ось «героїв» з довгими ножами він писав «гімн» - примітивний перефраз совкових ностальгічних уламків про оскомину велич невситимих рашівських душ і психопатичний «руський мір», побудований на крові молодших братів. Заспівав його у супроводі ансамблю московських поліціянтів, котрий спеціально приїхав і до Донецька, і до Луганська, як і Кобзон, при цьому злочинно й підло порушивши закон України про перетин державного кордону.

Не дивуймося цьому. Якщо людина має бандитське нутро, все життя за кулісами водиться зі злочинцями, вбивцями (навряд чи тут можуть помилятися спецслужби США та Ізраілю), то для кого йому писати й виконувати осанни? Таким як сам - захарченкам, злотницьким, гіві, моторолі...

Загалом Йоська наспівав у Путіна на те, що й ЄС заборонив йому пересікати межі єврозони. Він персона нон ґрата в Європі під номером 150. У самій же ж Росії, цей лубочний діяч уже теж уславився тим, що активно випинався за прийняття закону про заборону віддавати хворих дітей сиріт на лікування за кордон. Тому його там справедливо називають одним із авторів цього драконівського «закону негідників». Верещав він якось з усіх телеканалів, а також парламентської трибуни держдури про необхідність убивати вуличних собак. За це його прозвали співучим живодером. А ще прославився тим, що підбиває нині керівництво Росії розірвати будь-які стосунки з США. Справді, якщо Кобзона не пускають в Америку, то нехай туди не їде ніхто...

Але ось коли Йоська занедужав, то швидко забув про свій ура-патріотизм, саркастичне ставлення до Заходу, про начебто його відставання від РФ, почав лікарів шукати за кордонами великої та начебто могутньої Росії, в котрій, як відомо, щоб не виготовляли, а завжди виходить лише примітивний смертоносний автомат Калашникова. Плакався перед Путіним, просив його вимолити у фрау Меркель по старій кадебістській лінії дозвіл на в'їзд зас****я до Німеччини на лікування. Кобзон, зі своїм печерним психопатріотизмом, корчастою українофобією заслужив у Кремля на поклон перед Заходом. Йоська, якого весь світ знає, як поплічника бандитів, нарешті вирушає чи не вперше в далекий закордон. Ось лише не знаю, чи прийде його проводжати Л. Сєнчина...